Межі застосування примусу щодо підозрюваного

Загальновідомим та прийнятним постулатом є положення, що здійснення кримінальної процесуальної діяльності супроводжується застосуванням примусу. Примусове проведення процесуальних дій найчастіше являє суттєве обмеження конституційних прав і свобод людини, яка залучена у кримінальне провадження. Цим фактором пояснюється жвавий інтерес з боку правників-процесуалістів та невтрачаюча свої актуальності потреба комплексного вирішення цього стрижневого для кримінального судочинства питання.

Відповідно до ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) одним із декларованих завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Чинний кримінальний процесуальний закон обмежує коло процесуальних дій, пов’язаних із здійсненням доказування, за участю підозрюваного під час досудового розслідування, у яких може бути застосовано примус. Такі процесуальні дії можуть бути розділені на дві групи: слідчі (розшукові) дії та заходи забезпечення кримінального провадження, в результаті яких можливе одержання доказового матеріалу.

Так, слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря. Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред’являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово (ст. 241 КПК України).

Згідно з ч. 5 ст. 236 КПК України при проведенні обшуку житла чи іншого володіння особи за рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження (особистий обшук). Цій самій примусовій дії може бути піддано підозрюваного й при проведенні такої слідчої (розшукової) дії як огляд житла чи іншого володіння особи (ч. 2 ст. 237 КПК України).

Відповідно до ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час обшуку, огляду та при законному затриманні і затриманні уповноваженою службовою особою. При затриманні підозрюваного уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи (ч. 3 ст. 208 КПК України) з подальшим можливим тимчасовим вилученням майна.

Законом також передбачене примусове залучення підозрюваного для проведення медичної або психіатричної експертизи (ч. 3 ст. 242 КПК України).

Складовою частиною проведення багатьох експертиз у кримінальному провадженні є відібрання зразків для експертного дослідження.

У разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею. У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом (ч. 1 ст. 245 КПК України).

Як показує практика, слідчими, прокурорами та суддями іноді невірно трактується та застосовується положення ч. 2 ст. 245 КПК України, що стосується унормування порядку відібрання зразків з речей і документів через посилання до положень про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 160-166 КПК України).