КС дозволив обвинуваченим оскаржувати ухвали про тримання під вартою. Як бути судам?

Необхідність судового контролю за обмеженням прав і свобод громадян не викликає сумнівів. І що більше інстанцій до цього залучені, то краще. Особливо якщо йдеться про тримання за ґратами. Але як це забезпечити без законодавчого регулювання, пояснює zib.com.ua

Згадайте новину: Обмеження права на апеляцію до ухвалення судового рішення у справі на підставі ст. 392 КПК України неконституційне – рішення КСУ від 13 червня 2019р. № 4-p/2019 (за скаргою Глущенка В. М.)

Свобода одних в інтересах інших

Конституційний Суд рішенням від 13.06.2019 №4-р/2019 розширив права обвинувачених, дозволивши апеляційне оскарження ухвал про продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою. До цього часу Кримінальний процесуальний кодекс таку можливість заперечував: апеляційний суд міг змінити запобіжний захід лише після того, як провадження потрапить до нього на розгляд.

Певна логіка в цьому була б, якби не здібність правоохоронних органів використовувати процесуальні норми на свою користь. Адже після передання обвинувального вироку до суду органи досудового слідства фактично знімають із себе відповідальність за тривалість кримінального провадження. Водночас тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинуваченого, так і забезпечення його участі в засіданні. А якщо суддя та прокурор дійдуть порозуміння, то обвинувачений може невизначений час залишатися за ґратами без суду і слідства.

КС певною мірою ускладнив таку практику, зобов’язавши Верховну Раду передбачити процедуру апеляційного оскарження цих ухвал «з урахуванням інтересів інших учасників провадження, інтересів правосуддя, зокрема, розумних строків розгляду справи». Втім, спірна норма — ч.2 ст.392 КПК — залишилася в силі, оскільки у рішенні не йдеться про втрату нею чинності. Але рішення КС апеляційним судам доведеться виконувати вже зараз.

Згадайте новину: Конституційний суд Німеччини залишив за ґратами 89-річну неонацистку

Бажане чи нагальне?

Подібний підхід можна розцінювати по-різному, оскільки у практиці Суду не було випадків визнання неконституційними положень, які не зазначені в законі. На думку окремих експертів, у цьому випадку має місце тлумачення спірної норми, оскільки КС роз’яснив, які винятки з її дії передбачені Конституцією. Хоча з 2016 року він втратив право тлумачити законодавчі положення.

Інші вважають, що це було визнання неконституційною правозастосовної практики, що також є новелою. Адже в такому разі КС перебрав на себе повноваження Верховного Суду. З тією відмінністю, що він одночасно міг би не лише створити прецедент щодо розширення права на апеляцію на стадії судового розгляду, а й дати орієнтири судам, якими нормами у такому випадку слід послуговуватися.

Крім того, судді КС знову використали як обґрунтування своєї позиції рекомендації Венеціанської комісії, яка «вважає бажаним», аби окреме апеляційне оскарження ухвал щодо продовження тримання під вартою «було вирішене негайно», тобто до винесення рішення по суті. Мовляв, розгляд апеляційної скарги іншим суддею, який не санкціонував тримання під вартою і через це позбавлений упередженості на користь такого рішення, уможливлює виправлення помилки.