Кримінальний кодекс України. Необхідна реформа вже давно

У 2015 році в монографії "Кримінальне право. Загальна частина. Історико-правове дослідження" автор, Валерій Буняк, виклав певні міркування. Через призму 10 років можу сміливо написати, що висновки виявилися перевірені часом... Реформа необхідна вже давно. Причому в комплексі з Кримінальним процесуальним кодексом України. Про реформу КПК України в наступних публікацій, а зараз декілька висновків 10-річної давними про КК України, які на жаль не було враховано...

Висновки

Чинний КК України є логічним продовженням радянських кримінальних кодексів, які діяли на території України. Причому, на нашу думку, окремі положення Загальної частини КК УРСР 1960 року було викладено навіть більш вдало, порівнюючи з Загальною частиною КК України, у першу чергу класифікацію видів злочинів за ступенем тяжкості.

Загалом, за виключенням відсутності у тексті закону смертної кари як виду покарання, КК України збільшив караність злочинних діянь, порівняно з КК УРСР 1960 року. Зокрема у КК України істотно збільшено розміри можливого покарання за сукупністю вироків, подовжено строки давності щодо злочинного діяння та обвинувального вироку, збільшено вимоги до розміру фактично відбутого покарання, після якого можливе умовно-дострокового звільнення засудженого та т. д.

Тенденцію до лібералізації в Україні призначених судом покарань, порівняно з вироками судів УРСР, ми пояснюємо загальносуспільними змінами, які диктують правовому почуттю судді відступ від буквального змісту кримінального закону на користь пом’якшення засудженому покарання. Але судова практика за певних політико-соціальних обставин може легко та швидко змінитися в інший бік, будучи не підкріпленою буквальним змістом кримінального закону.

На нашу думку, одним з найбільших недоліків КК України є складна й на практиці неефективна класифікація злочинних діянь за ступенем тяжкості. У випадку нової реформи кримінального судочинства або прийняття Кодексу України про кримінальні проступки, бажано системно опрацювати зміни до КК України, звівши класифікацію злочинних діянь за КК України до тричленної будови: тяжкий злочин, злочин і проступок.

У статтях 14 і 25 КК України, на нашу думку, варто зазначити, що готування до злочину й необережне вчинення злочину карані лише у випадках, спеціально визначених у відповідних статтях Особливої частини КК України. До того ж, у Особливій частині КК України, на наше переконання, необережна діяльність особи має каратися лише у випадку спричинення такою необережною діяльністю значної шкоди або створення реальної загрози настання тяжких наслідків.

Призначення покарання судом, на наше переконання, має відбуватися в результаті впровадження чітких законодавчих правил, основаних на взаємозв’язку положень статей 65, 66, 67, 68, 70, 71 КК України.

Загалом положення Загальної частини КК України є продуктом історичного розвитку кримінального закону. Але окремі норми КК України є, так би мовити, регресивним елементом, не властивим кримінальному праву держав континентальної Європи ХХІ ст. До таких ми відносимо окремі положення (у чинній на 01.05.2015 р. редакції) статей 12, 43, 47, 53, 59 і ч. 2 ст. 87 КК України. Зокрема, необхідна відміна загальної конфіскації як виду покарання; перегляд місця штрафу в системі покарань; скасування такої обставини, що виключає кримінальну відповідальність, як виконання особою спеціального завдання; скасування такої обставини для звільнення від кримінальної відповідальності, як передача особи на поруки; зняття неконституційних законодавчих обмежень із права Президента України здійснювати помилування.

З метою реалізації принципу невідворотності й справедливості покарання, автор пропонує виключити з тексту КК України ст. 48 і ч. 4 ст. 74.

Іншою проблемою практика застосування кримінального закону в Україні є той факт, що за загальним правилом особи, засуджені до покарання не більше п’яти років позбавлення волі, підлягають звільненню від відбування покарання з випробуванням, що підриває основи кримінальної політики держави. При цьому зобов’язання, які покладаються на умовно засудженого вироком суду, є недостатньо продуманими та здебільшого формальними.