Кримінальне переслідування переселенців через адресну допомогу: що потрібно знати

Нещодавна пост колеги у ФБ привернув мою увагу до теми кримінального переслідування переселенців, що отримували щомісячну адресну допомогу, як особи, які перемістилися з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (у відповідності з Постановою КМУ від 01.10.2014р. №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг»), зокрема, за ст.ст. 190 (Шахрайство) та 358 (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) КК України.

З огляду на те, що офіційно (за даними Мінсоцполітики) в Україні зареєстровано понад 1,49 млн. внутрішньо переміщених осіб (з яких більшість вимушена звертатися до управлінь соціального захисту населення із заявами про виплату щомісячної адресної допомоги), питання здійснення належного захисту зазначеної категорії осіб від необгрунтованих звунувачень у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 190 та 358 КК України, є, на мій погляд, надзвичайно актуальним як для самих переселенців, так і для адвокатського співтовариства.

Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень по вищевказаній категорії справ мені вдалося відшукати більше 50 судових рішень, ухвалених меньше ніж за один календарний рік! З цих судових рішень: 15 ухвал про затвердження угод про примирення; 15 обвинувальних вироків суду за різними частинами ст. 190 КК України; 20 обвинувальних вироків за ст. 190 та ст. 358 КК України; 6 виправдувальних вироки! суду за ст. 190 та ст. 358 КК України, та один вирок суду, за яким особу визнано невинуватою за ст. 358 КК України, втім визнано винною за ст. 190 КК України.

В усіх, без виключення, кримінальних провадженнях, результатом яких був обвинувальний вирок, обвинувачені (в більшості - пенсіонери) повністю визнавали свою вину, правовою допомогою захисників не користувалися. У якості покарання обвинувачені отримували, здебільшого, штрафи, інколи - виправні роботи та, навіть, обмеження волі.

Фабула кримінальних проваджень за ст.ст. 190 та 358 КК України відносно переселенців одна (прим.: приклад наведений з обвинувального вироку Деснянського районного суду м. Києва від 12.12.2017 року у справі №754/14344/17):

«28.10.2015 р. ОСОБА_1, маючи прямий умисел на незаконне збагачення, з метою поліпшення свого матеріального становища за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету, перебуваючи в денний час доби в приміщенні Управління праці та соціального захисту населенняДеснянської районної в м. Києві державної адміністрації по вул. Закревського, 87-Д в м. Києві, не дивлячись на положення пунктів 2, 3, 5, 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житловокомунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 505, заповнила та подала до управління заяву для призначення щомісячної адресної допомоги, усвідомлюючи те, що на той час вона фактично придбала майнові права на квартири АДРЕСА_5, згідно договору № ЕФ-Ш/119 купівлі-продажу майнових прав від 26.06.2015 року та договору № ЕФ-Ш/120 купівлі-продажу майнових прав від 26.06.2015
року.
На підставі вказаної заяви, рішенням начальника Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_8. від 06.11.2015 року ОСОБА_1 призначено допомогу переміщеним особам на проживання на період з 27.10.2015 року по 26.04.2016 року у розмірі 884 грн. на місяць.
В подальшому, ОСОБА_1, в порушення п. 11 Порядку, не повідомила уповноважений орган про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, протягом трьох днів з дня настання таких обставин, а саме про придбання у власність житлового приміщення, розташованого у регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення. Як наслідок, ОСОБА_1 шляхом обману заволоділа грошовими коштами резервного фонду державного бюджету в розмірі 1625 грн. 42 коп., які були перераховані Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат через Головне управління Державного казначейства служби України в м. Києві на банківський картковий рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «Ощадбанк», якими ОСОБА_1 розпорядилася на власний розсуд, чим завдала збитків державному бюджету на вищевказану суму.
Крім того, 26.04.2016 року ОСОБА_1, маючи умисел на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману, з метою поліпшення свого матеріального становища за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету, повторно, перебуваючи у денний час доби у приміщенні Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації під час заповнення заяви на отримання грошової допомоги, усвідомлюючи те, що у її володінні на праві приватної власності з 10.02.2016 р. перебувають квартири, приховала від працівників Управління вказані відомості та зазначила в заяві завідомо неправдиві відомості про відсутність у її власності житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції, а також про відсутність змін, що вплинули на призначення допомоги, чим підробила офіційний документ, який видається іншою особою, яка має право видавати такі документи і який надає права, з метою використання його підроблювачем. Після чого, з метою подальшого заволодіння грошовими коштами державного бюджету шляхом обману,
ОСОБА_1, подала офіційний документ - заяву для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, у тому числі, на оплату житлово-комунальних послуг (яка заповнюється відповідно до п. 5 порядку), до якої раніше нею внесено завідомо неправдиві відомості, уповноваженій особі Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, чим використала завідомо підроблений документ.

ОСОБА_1 визнається винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190 КК України, а саме, у заволодінні чужим майном шляхом обману, ч.2 ст. 190 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом обману повторно, ч.1 ст. 358 КК України, а саме, у підробленні офіційного документа, який видається іншою особою, яка має право видавати такі документи і який надає права, з метою використання його підроблювачем, ч.4 ст. 358 КК України, а саме, у використанні завідомо підробленого документа».

Ось такі фабули розлетаються усіма регіонами України. Органи Національної поліції, мабуть, в захваті: беззахисні пенсіонери, які елементарно невзмозі протистояти системі, та судді, у яких немає а ні часу, а ні бажання належним чином здійснювати судовий розгляд, - регулярно підвищують їхні «успішні» показники з розкриття злочинів, передбачених ст.ст. 190 та 358 КК України.

Втім, все ж таки, шість виправдувальних вироків з п’ятидесяти шести за рік, - це, як на мене, чудовий показник, який дає надію на те, що в цій країні можна домогтися законного та справедливого судового рішення (звичайно, за умови здійснення належного захисту).

Отже, перейдемо до основних позицій (аргументів), що можуть використовуватися стороною захисту та самими переселенцями, у кримінальних провадженнях, відкритих відносно вказаної категорії осіб за ст.ст. 190 та 358 КК України:

1. Повноваження з проведення перевірки заяв переселенців про призначення адресної допомоги належать саме УПСЗН, оскільки передбачені пунктом 10 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №505, згідно з яким уповноважені органи мають право перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення грошової допомоги, а також здійснювати запити та безоплатно отримувати відомості від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, необхідні для призначення грошової допомоги та контролю за правильністю її надання. Отже, вчасна (перед виплатою обвинуваченому адресної допомоги) та в належний спосіб здійснена перевірка управлінням праці та соціального захисту населення відомостей, зазначених обвинуваченим у заявах, - виключила б будь-яку виплату коштів, що свідчить про те, що дії обвинуваченого не можна вважати ефективними в аспекті успішного заволодіння чужим майном через те, що не було добросовісності з боку органу, який відповідає за розпорядження бюджетним коштами (виправдувальний вирок Любарського районного суду Житомирської області у справі №282/959/17 від 13 липня 2018 року, http://reyestr.court.gov.ua/Review/75331950 ).
2. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій в рішенні у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року (заява №29979/04), викладеній у пунктах 70-71, суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Потреба виправити минулу «помилку», неповинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу, повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
3. Відповідно до пункту 11 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №505, суми грошової допомоги, виплачені надміру внаслідок подання документів з недостовірними відомостями, повертаються уповноваженим представником сім'ї на вимогу уповноваженого органу. У разі відмови добровільного повернення надміру перерахованих сум грошової допомоги, вони стягуються у судовому порядку. Отже, указаний Порядок передбачає, що у разі недобросовісності з боку уповноваженого представника сім'ї, останньому спочатку пропонується повернути кошти добровільно, а в разі відмови такі суми стягуються в судовому порядку. Доказів того, що управління праці та соціального захисту населення зверталось в судовому порядку з вимогою до обвинуваченого про повернення виплачених йому коштів, суду не надано. Таким чином, дії обвинуваченого, з урахуванням положень пункту 11 Порядку, не передбачені кримінальним законом як злочин, через відсутність всіх елементів складу злочину та відповідного рівня суспільної небезпеки, що притаманний злочинам, а тому на переконання суду, такі дії слід кваліфікувати як цивільний делікт, оскільки відносини у сфері нарахування та виплати матеріального забезпечення внутрішньо переміщеним особам за своїм змістом є цивільно-правовими, і спори, які виникають із цих правовідносин, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства (виправдувальний вирок Любарського районного суду Житомирської області у справі №282/959/17 від 13 липня 2018 року, http://reyestr.court.gov.ua/Review/75331950 ).
4. Щодо обвинувачення особи у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 та ч.2 ст.190 КК України, необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.