Кредитор имеет право на начисление инфляционных расходов и 3% годовых независимо от оснований возникновения правоотношений

В течение трех последних лет Верховный Суд Украины почти ежемесячно изменял правовую позицию по поводу правомерности применения положений ст.625 Гражданского кодекса. А именно — относительно начисления инфляционных расходов и 3% годовых в случаях, когда такая обязанность возникла у должника не на основании соответствующего договора. Какая же из них является правильной, рассказывает zib.com.ua.

Дуалізм позицій

Загальновідомим є те, що грошові зобов’язання можуть виникати не лише на підставі договору, яким передбачено обов’язок особи сплатити кошти. Наприклад, такий обов’язок може виникнути у зв’язку із заподіянням шкоди, безпідставністю набуття грошей, обов’язком продавця повернути аванс через невиконання ним поставки та розірвання покупцем такого договору, визнанням недійсним договору та застосуванням реституції тощо. Верифікація правовідносин, унаслідок яких в особи виникає обов’язок сплатити на користь іншої особи кошти за відсутності відповідної умови договору, є досить поширеною.

Проте нині існують мінімум дві правові позиції ВСУ:

1) інфляційні витрати і 3% річних можуть бути стягнуті, якщо боржник не виконав передбаченого умовою договору обов’язку щодо сплати коштів; в усіх інших випадках положення ст.625 ЦК не застосовуються, оскільки в такому випадку відсутні грошові зобов’язання;

2) будь-який обов’язок щодо сплати коштів, незалежно від підстав його виникнення, є грошовим зобов’язанням, а тому положення ст.625 ЦК підлягають застосуванню.

Такий дуалізм підходів до застосування ст.625 ЦК зумовлює наявність діаметрально протилежної судової практики вирішення нескладних, як убачається, спорів.

Пользуйтесь консультацией: Избавление должника от кредитных арестов исполнительной службы по кредитным решениям

Що таке грошове зобов’язання?

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У Цивільному кодексі відсутнє визначення терміна «грошове зобов’язання». Однак воно міститься в законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», постанові пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 №14 та постановах ВСУ. Так, згідно зі ст.1 закону це зобов’язання боржника сплатити кредитору певну суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.