"Камера не працювала": чому реформі мобілізації бракує саме доказів

Ситуація, яка за останні два роки стала майже типовою. Людина скаржиться на дії співробітника ТЦК під час вручення повістки чи затримання. У відповідь — офіційна версія: "нагрудна камера була несправна", "стався технічний збій", "запис не зберігся". І все. Перевірити, що сталося насправді, вже неможливо.

У своїй практиці я регулярно стикаюся саме з цією проблемою. Найпарадоксальніше в ній те, що камери в Україні вже є. Проблема не в їх відсутності — проблема в тому, що вони не включені у потрібний момент, що запис із них може просто зникнути.

Реформа мобілізації і питання довіри

Останні роки мобілізаційне законодавство змінюється майже безперервно: уточнюються підстави для розшуку, запроваджуються електронні кабінети платника і сервіси на кшталт "Резерв+", переглядається порядок роботи ВЛК. Але значна частина цих змін стосується процедур на папері чи в реєстрах, тоді як найконфліктніший момент — безпосередній контакт людини з представником ТЦК на вулиці, в приміщенні чи під час зупинки — залишається зоною, де все як і раніше залежить від того, чиїй версії подій повірять.

Саме тут реформа мобілізації буксує найбільше. Можна скільки завгодно вдосконалювати процедури оскарження, строки розгляду скарг чи підстави для зняття з розшуку — але якщо в основі спору лежать два взаємовиключні пояснення без жодного об'єктивного підтвердження, будь-яка процедура працює наосліп. Довіра до мобілізаційних органів і готовність людей визнавати законність їхніх рішень напряму залежать від того, чи можна перевірити, що саме відбувалося під час контакту.

Ідея, яку варто обговорити на державному рівні, — Єдина державна система відеофіксації службових дій. Не черговий пілотний проєкт із закупівлею камер, а інфраструктура навколо вже наявного відеозапису, яка гарантує: він не може просто "не зберегтися". Для сфери мобілізації це не побічний технічний сюжет, а один із найбільш дієвих елементів, яких реформі бракує.

Технічний збій як зручна відповідь

На практиці правоохоронні органи та інші суб'єкти владних повноважень, включно з ТЦК, нерідко пояснюють відсутність відеозаписів технічними збоями, несправністю нагрудних камер, втратою інформації або іншими технічними причинами. За таких умов перевірка законності дій посадових осіб суттєво ускладнюється, а громадянин втрачає, по суті, єдиний спосіб об'єктивно підтвердити свою версію подій.

Річ у тім, що коли запис зберігається локально на самій камері або передається "вручну", в системі завжди залишається вікно, у якому файл можна не завантажити, видалити або й просто "загубити". І формально це виглядає як технічна проблема, а не як приховування доказів — хоча наслідок для людини однаковий. У контексті мобілізації, де кожна зупинка, вручення повістки чи доставлення до ТЦК може стати предметом судового оскарження, ця "технічна проблема" фактично блокує доступ до правосуддя.

В чому саме має бути "єдина" система

Мова не про нову камеру і не про новий обов'язок фіксувати службові дії — таких камер і так вистачає. Мова про інфраструктуру навколо запису, яка робить його зникнення технічно неможливим:

Автоматичне завантаження запису з камери одразу до захищеного державного хмарного сховища — без проміжного етапу, на якому файлом хтось міг би "розпорядитися".

Технічна неможливість видалити, змінити чи приховати запис користувачем системи, включно з тим, хто його зробив.

Автоматична фіксація будь-якого збою — переривання запису, втрати зв'язку, апаратної несправності — з формуванням електронного журналу події. Тобто "камера не працювала" саме по собі стає задокументованим фактом, а не поясненням постфактум.