Какие действия сторон процесса уже расцениваются как злоупотребление и как на это реагируют суды

Одним из самых прогрессивных институтов, появившихся в результате судебной реформы, по праву считается институт последствий за злоупотребление процессуальными правами. Но из-за отклонения законодателя от принципа правовой определенности толкование судом этих норм нельзя назвать предполагаемым, что и доводит первая практика их применения.

Читайте статью: Судебный прецедент или рекомендация от Верховного Суда

Не якістю, то кількістю

Так, у ч.2 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства, ч.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу, ч.2 ст.44 Цивільного процесуального кодексу встановлено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства. І наводиться орієнтовний, але не вичерпний перелік таких порушень із 5 пунктів.

Конструкція ч.2 ст.45 КАС, ч.2 ст.43 ГПК, ч.2 ст.44 ЦПК містить невичерпний перелік зловживань процесуальними правами, про що свідчить формулювання «дії, що суперечать завданню судочинства, зокрема...». У такий спосіб законодавець віддав на волю суду визначення інших форм зловживання, що суперечать завданням судочинства. Та деякі з них є надто абстрактними з погляду правової визначеності («завідомо безпідставний позов», «очевидно штучний характер», «необґрунтоване об’єднання позовних вимог» тощо), що може ускладнити їх ефективне застосування на практиці.

Напевно, найбільш «простою» з точки зору тлумачення є така форма, як подання кількох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав тощо. Це дає змогу потрапити на розгляд до «потрібного» позивачеві судді завдяки маніпуляціям з автоматичним розподілом справ.

Дізнатися про те, на кого «розписана» справа, було й залишається можливим уже через кілька годин після подання позову. У такому випадку позивач просто чекає, коли справа буде розподілена на бажаного суддю. За решту позовних заяв, як правило, просто не сплачувався судовий збір.

Так, в ухвалі Дніпровського районного суду м.Києва від 19.01.2018 (справа №755/17376/15-ц) сказано таке: «За наведених обставин з урахуванням того, що наразі постановлено ухвалу про прийняття заяви до провадження, суддя вважає за необхідне залишити дану заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, без розгляду, оскільки в провадженні судді Дніпровського районного суду м.Києва... перебуває на розгляді заява з тим самим предметом та з тих самих підстав, а подання стороною боржника — заявником та його представником — двох аналогічних за змістом заяв у сукупності містять ознаки маніпулювання автоматичним розподілом справ».

Як наслідок, суд визнав дії однієї зі сторін зловживанням процесуальними правами та залишив відповідний процесуальний документ без розгляду.

Оболонський районний суд м.Києва відмовив у задоволенні позову, оскільки з’ясував, що позивачка вже неодноразово зверталася до того самого відповідача з тим самим предметом, з тих самих підстав, змінюючи тільки роки та дати бажаних документів у своєму позові. «Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач зловживає своїми процесуальними правами, подаючи до суду позови з ідентичними позовними вимогами та які, по суті, мають штучний характер», — констатовано в рішенні від 30.01.2018 (справа №756/203/18).

В ухвалі того ж суду від 9.01.2018 взято до уваги, що «представник позивача достеменно знав, що в провадженні Оболонського районного суду м.Києва перебуває цивільна справа, провадження в якій відкрито в травні 2016 року, оскільки брав участь у засіданні та вчиняв інші процесуальні дії». Проте звернувся від імені позивача до суду з аналогічним позовом, не виконавши при цьому вимог п.10 ч.3 ст.175 та ч.4 ст.177 ЦПК. Тож суд зробив висновок, що «вказаний представник зловживає своїми процесуальними правами, що не допускається». Як наслідок, і позов (справа №756/51/18) залишений без розгляду.