Фраудаторні правочини: інструменти фінансової маніпуляції

Як відомо, брати гроші у борг завжди легше, ніж за боргами платити. Неможливість вчасно погасити борг може виникнути з об’єктивних причин. При цьому одні боржники зосереджують ресурси та зусилля для погашення боргу та його реструктуризації, а інші – на приховуванні свого майна, щоб не повертати чужого, але й не втратити свого. Це реальність, у якій мораль поступається місцем хитрощам, а спритні боржники маніпулюють законами, залишаючи кредиторів ні з чим.

Практика оскарження правочинів

Однією з найпоширеніших практик у схемах приховування та розпорошення свого майна боржниками є укладення так званих фраудаторних правочинів, відомих ще Римському праву.

Незважаючи на відсутність у Цивільному кодексі України окремого визначення фраудаторних правочинів, українськими судами наразі сформований підхід, відповідно до якого ідентифікація таких правочинів досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав.

Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій на шкоду кредитора: відчуження майна боржника з метою унеможливити виконання боржником своїх зобов’язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Практика оскарження правочинів саме на підставі їх «фраудаторності» була започаткована з прийняттям постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Справу на розгляд ВП ВС передала колегія суддів Другої судової палати КЦС ВС, яка вважала, що треба розмежувати конструкції фіктивності та фраудаторності, оскільки фіктивний правочин не передбачає наміру створити правові наслідки. Натомість фраудаторний їх створює – відчужується майно тощо.

Відтак, Велика Палата у справі № 369/11268/16-ц зробила висновок, що позивач має право звернутися до суду із позовом про визнання недійсним договору як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України). Та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Надалі Верховний Суд продовжив формування практики правозастосування, згідно з якою будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (як приклад, висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20).

Тобто правочин не може вважатись добросовісним і набуває ознак фраудаторного, коли вчинений боржником на шкоду його кредиторам.

Читайте статтю: Фраудаторні правочини або «Впіймай мене, якщо зможеш»

До яких договорів можуть застосовуватися критерії фраудаторності