Фізична особа нерезидент не може бути платником єдиного податку? Не все так однозначно

Нібито положеннями Податкового кодексу України (далі – «ПКУ») і передбачається, що не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп, зокрема фізичні та юридичні особи-нерезиденти (пп. 291.5.7. п. 291.5 ст. 291 ПКУ), і тут можна було б поставити крапку, адже все і так зрозуміло. Але це не для українських реалій.

На практиці податкова служба реєструє платниками єдиного податку іноземців як фізичними особами-підприємцями досить часто та без особливих проблем. Інша справа, яким чином податківці згодом дізнаються та відслідковують наявність статусу резидента у іноземного громадянина?

Відразу слід зазначити, що судових рішень про оскарження дій фіскалів щодо позбавлення статусу платника єдиного податку іноземного громадянина, зареєстрованого як фізична особа-підприємець немає… поки немає і це пов’язано з тим, що наразі податківці технічно не можуть відслідковувати два основних критерії резидентності – зареєстроване місце проживання, а також тривалість перебування в Україні більше 183 днів.

Читайте статтю: Знайти ризик можна в будь-якому контрагенті

Маєш місце проживання? Тоді ти резидент України!

З урахуванням положень пп. в) п. 14.1.213 ст. 14 ПКУ фізична особа вважається резидентом, якщо така фізична особа має місце проживання в Україні. З огляду на ст. 4 Митного кодексу України резидентами є як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.

Слід також звернути увагу на те, що беручи до уваги поняття наведені в ст. 1 Закону України «Про валюту і валютні операції» резидентами є або фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за межами України; або ж фізичні особи - підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України.

Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України (далі – «ЦКУ») та ст. 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» (далі – «Закон») місцем проживання фізичної особи є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Слід звернути увагу на те, що інформація про місце проживання вноситься згідно з тієї самою ст. 3 Закону до: (1) паспорту громадянина України, або (2) тимчасового посвідчення громадянина України, або (3) посвідки на постійне проживання, або (4) посвідки на тимчасове проживання, або (5) посвідчення біженця, або (6) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або (7) посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. З урахуванням приписів ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» серед законних підстав перебування на території України є наявність, зокрема, посвідки на тимчасове (постійне) проживання, яка, як відомо, лише за фактом реєстрації фізичною особою-підприємцем не видається.

Виходячи з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України за № 207 від 02.03.2016 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Отже, іноземець, не маючи зазначених вище документів, не може навіть технічно подати документи для реєстрації свого місця проживання в Україні, і наявність відмітки про перетин кордону чи навіть довгострокова віза Д не будуть достатніми документами для того, аби іноземцю стати резидентом України.