Загальний огляд
2016 рік був для України не менш складним, ніж рік попередній. Окупація частини території України та збройний конфлікт на південному сході країни стали однім з головних джерел системного та масового порушення прав людини та основоположних свобод і, загалом, стримуючим фактором для поступу України в дусі ідей Революції Гідності. Іншими ключовими факторами, гальмуючими наш поступ, були опір державної системи реформам, збереження міцного зв’язку бізнесу та влади, зневага до верховенства права та прав людини, популізм, який породжує політичну корупцію та безвідповідальність влади, впевнення великих груп політиків та громадських активістів, що складні проблеми можна вирішити простими шляхами, зокрема, за рахунок застосування силиі примусу. Це дуже серйозні помилки, які можуть мати вкрай погані наслідки.
У 2016 році, як і в 2015, в Україні було чотири різних реальності з правами людини: в окупованому Криму; частині Донецької та Луганської областей, контрольованій самопроголошеними ДНР та ЛНР; частині Донецької та Луганської областей вздовж лінії розмежування, контрольованій державою (далі – «сіра» зона); і в решті регіонів країни. Ситуація з правами людини була мозаїчною: в якихось сферах спостерігалося покращення, в якихось – порушення прав людини ставали більш масовими та серйозними, але в країні в цілому ми констатуємо погіршення стану з правами людини та основоположними свободами.
На контрольованій території це насамперед проявилося в масовому порушенні економічних та соціальних прав, що поставило велику частину населення країни за межу виживання. Значне зростання тарифів на комунальні послуги, цін на продукти та ліки не було компенсоване державою навіть для соціально слабких верств населення. Субсидії покривають лише частину комунальнихплатежів. Водночас реальні доходи зменшилися.Бідність працюючих людей стала повсюдним явищем, і не тільки для «бюджетників» – дрібний бізнес, який працює в «гривневій зоні», також дуже збіднів, багато підприємців були змушені обмежити або навіть закрити свій бізнес. Відповідно, виросло безробіття.
У «сірій» зоні, де кожної ночі можуть бути обстріли, люди живуть сьогоднішнім днем. Тут не всюди є опалення, газопостачання, вода, часто користуються «буржуйками» та п’ють колодязну воду, і є населені пункти (загалом їх в «сірій» зоні 336), де немає жодного цілого будинку, як, наприклад, в Красногорівці. Всі чекають закінчення війни, а вона все продовжується, і майже щодня – нові загиблі і поранені. І перспективи закінчення цього нестерпного життя не проглядаються.
В Криму продовжувалася політика, спрямована на позбавлення кримськотатарського народу етнічній та релігійній ідентичності. Репресії проти кримських татар посилювалися, все більш очевидне бажання російської влади «прив’язати» їх до терористичних угрупувань. Меджліс кримськотатарського народу визнаний російським судом терористичною організацією – без будь-яких підстав. Кількість українських громадян, «в’язнів Кремля» в Криму, все зростає. Про прояв в Криму української ідентичності годі й говорити, це одразу викликає репресії.
Розвиток окупації Криму, порушення прав людини внаслідок неї, стан з правами людини на територіях самопроголошених республік та в «сірій» зонібільш детально розглядаються в окремих розділах Доповіді.Деякі проблеми прав людини, які видаються найбільш серйозними, розглядаються нижче.
Спостерігайте подію: Права людини в Україні: реалізація, захист і перспективи
Зростання насильства та ненависті
У 2016 році в Україні продовжували вчинятиекстраординарні порушення прав людини, викликані воєнним конфліктом: вбивства і катування полонених, захоплення заручників, катування, насильницькі зникнення, насильство з ідеологічних мотивів. Наприклад, люди, які проявляли проукраїнську позицію, могли бути репресовані, викрадені, їх могли просто вбити, як сталося з багатьма з них. Це тисячі людей.
Блог