Ефективність і цінність скарги як засобу відновлення порушеного права

Цінність будь-якого процесуального інституту вимірюється його спроможністю ефективно захистити порушене право особи. Але це можливо тільки тоді, коли сама сторона вміє послуговуватися таким інструментом. Утім, як свідчить судова практика, певні недоліки стають на заваді досягненню мети апеляційної скарги. (Джерело: ЗіБ)

Змістовна функція

Учасники судового розгляду або особи, які не були залучені до участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та/або обов’язки, подаючи апеляційну скаргу, у кращому випадку повторюють правові позиції, наведені в суді першої інстанції. Або взагалі лише посилаються на неправильність або незаконність судового рішення чи обставин, які мають значення для справи.

При цьому не наводиться сама конкретизація обставин: необґрунтована відмова у прийнятті доказів, неправильне їх дослідження чи оцінка, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених фактичних обставин справи правовідносин. Це своєю чергою унеможливлює об’єктивну критику висновків місцевого господарського суду, а отже, нівелює цінність апеляційної скарги як ефективного процесуального засобу відновлення порушених прав особи.

Між тим законодавець вимагає чітко конкретизованої та «критичної» структури апеляційної скарги, про що прямо йдеться в п.5 ч.2 ст.258 Господарського процесуального кодексу. У ній має бути піддано критиці мотивувальну частину судового рішення.

Тому логічною є подальша вимога п.6 цієї ж частини та статті щодо наведення в скарзі нових (відшукуваних) обставин, бажано з позиції апелянта, та доказів, які підлягають дослідженню чи оцінці. Зокрема, якщо вони не були подані раніше, то має бути зазначена причина їх неподання або наведені заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Отже, апеляційна скарга має вміщувати не тільки спростовуючу, критичну складову щодо рішення суду першої інстанції. Перш за все метою такої критики має бути побудова нової моделі правовідносин, що склалися між учасниками провадження. Скарга повинна переконати апеляційний суд у помилковості доводів і аргументів місцевого господарського суду, і саме в цьому полягає її змістовна функція.

Ревізійний підхід в апеляційному оскарженні виправданий тільки там і тоді, де й коли скаржником на терені спростованих висновків суду вибудовується нова, відмінна, життєздатна модель правовідносин учасників, що означає повне задоволення скаржником свого процесуального інтересу.

Автор апеляційної скарги несе особистий ризик її непридатності, який пом’якшується процесуальною можливістю залишити скаргу без руху (ст.260 ГПК) і дати шанс виправити її недоліки.

Дефекти предмета й меж

Допустимість апеляційної скарги містить сукупність вимог формального (зовнішнього) та змістовного (сутнісного) характеру, що забезпечують її рух в апеляційному суді та доведеність переконливості її аргументів. Водночас аналіз судової практики дозволяє виділити різновиди дефектів таких скарг.