Дві швидкості правосуддя: аналіз законопроєктів № 15333 і № 15334

Обидва документи внесено під прапором євроінтеграції та боротьби з корупцією. Але якщо читати не пресрелізи, а самі тексти, проступає інша картина: посилення повноважень обвинувачення за майже повної відсутності компенсаторів для громадянина. Уважний розбір крізь призму того, що написано в порівняльних таблицях, а не в анонсах.

Контекст, у якому варто читати ці тексти

16 червня 2026 року група народних депутатів зареєструвала у Верховній Раді два проєкти змін до Кримінального процесуального кодексу: № 15334 (підслідність НАБУ та САП і міжнародне співробітництво) і № 15333 (строки досудового розслідування та запобігання затягуванню). Обидва подаються як виконання євроінтеграційних зобов'язань у межах так званого плану «Качки-Кос» і просування переговорного кластера «Основи».

Сама ціль не викликає заперечень. Складні корупційні провадження дійсно потребують часу, а штучне «виведення» справ з підслідності НАБУ роками було реальною проблемою. Питання не в меті, а в обраних інструментах і, головне, в тому, що супроводжує посилення державної машини, а що навпаки прибирається з її шляху. Кримінальний процес є системою противаг. Коли в одну чашу додають повноважень, друга чаша має отримати відповідні гарантії. Нижче ми перевіряємо, чи дотримано цей баланс, спираючись виключно на тексти проєктів та їхні порівняльні таблиці.

Частина І. Законопроєкт № 15334: концентрація дискреції під виглядом розмежування

Що пропонується

Проєкт вирішує дві справді наявні проблеми. По-перше, розширює перелік посадовців, чиї справи підслідні НАБУ: додаються голови обласних, Київської та Севастопольської держадміністрацій та їхні заступники, начальники обласних і міських військових адміністрацій, керівники військово-цивільних адміністрацій, директор ДБР та його заступники, вищий склад БЕБ і ДБР, а також заступники керівників і члени наглядових рад великих державних підприємств. По-друге, вводить механізм вирішення спорів про підслідність: якщо ті самі факти одночасно розслідують НАБУ та інший орган, підслідність визначає прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Розширення кола суб'єктів є логічним і відповідає декларованій меті охопити посади з високим корупційним ризиком. Тут заперечень немає. Натомість уваги потребує друга новація.

Перша точка напруги: одноосібний арбітр без процедури

Текст нової частини десятої статті 216 формулює правило стисло: у разі паралельних розслідувань НАБУ та іншого органу підслідність «визначається прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури». Жодних критеріїв, за якими ухвалюється це рішення, проєкт не встановлює. Немає вимоги вмотивованості, немає процедури, немає згадки про можливість оскарження, немає строків розгляду заперечень сторін. Конструкція віддає одній посадовій особі право концентрувати в підслідності НАБУ будь-яке провадження, де виявлено перетин фактів, на власний розсуд.

Прибічники проєкту скажуть, що це і є потрібна «безальтернативність», яка унеможливлює перетягування справ. Так, для антикорупційної логіки це зручно. Але зручність для одного органу та юридична визначеність для громадянина є різними речами. Норма, що не містить жодного критерію застосування, за своєю природою є дискреційною. А дискреція без процедури завжди працює у два боки: нею можна як забрати справу до НАБУ, так і обґрунтувати, чому конкретну справу до НАБУ не забирають.