Докази: критерій недопустимості

Кримінальний процесуальний кодекс України чітко визначає, які докази визнаються допустимими. Разом з тим, існує певна невизначеність щодо недопустимості доказів. Так, відповідно до приписів статті 87 цього Кодексу, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Вказана норма визначає, що є такими істотними порушеннями, та передбачає конкретні випадки недопустимості окремих доказів.

На практиці нерідко доводиться зустрічатись з тим, що під час дослідження доказів і намагань звернути увагу на їх недопустимість, суд пропонує або й вимагає від сторони захисту чітких посилань на приписи саме статті 87 Кримінального процесуального кодексу України. Та чи лише у випадках, що передбачені цією статтею докази є недопустимими?

Пропоную розглянути конкретну ситуацію з практики.

Кримінальне провадження по майновому злочину і для визначення суми збитків слідчий в січні поточного року призначає товарознавчу експертизу. Своєю постановою він визнає певну фізичну особу ХХХ експертом і доручає їй проведення експертизи. Ця особа складає висновок в якому на початку називає себе «фахівцем-оцінювачем», а підписує його як «експерт по провадженню».

У сторони захисту до цього «висновку експерта» виникає ряд зауважень, які полягають в наступному.

Згідно з положеннями частини 1 статті 69 Кримінального процесуального кодексу України експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судову експертизу», в редакції що діяла на момент призначення і проведення експертизи та діє зараз, судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках – також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.