Договір позики підписаний не позичальником, а іншою особою: неукладений, нікчемний чи недійсний?

Останніми роками практикуючі юристи все частіше стикаються з договорами позики, у яких позичальники заперечують факт їх укладення, та вказують на те, що вони не підписували ці договори. Укладення таких договорів є поширеним інструментом, який використовують зловмисники для заволодіння коштами чи майном фізичних чи юридичних осіб.

Як захистити «боржника» у такому спорі, враховуючи те, що він жодних договорів не підписував і коштів у позику не брав? Чи є такий договір неукладеним, нікчемним чи недійсним?

Відповідь на це запитання спробуємо знайти у практиці судів загальної юрисдикції, користуючись аналізом окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Аналіз окремих питань судової практики), який 24.01.2017 опубліковано на сайті Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Аналізуйте судовий акт: Боргова розписка не обов’язково повинна містити слово «борг» чи «взяв/отримав у борг», для стягнення коштів достатньо зазначення зобов’язання «повернути гроші» (ВССУ у справі № 444/2909/15-ц від 21 грудня 2016р.)

Неукладений договір

Перш за все слід пам’ятати, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом; судам слід відмовляти у задоволенні позову з такою вимогою. Якщо в ході розгляду судового спору суд виявить ознаки за якими договір можна визначити як неукладений, то суд вказує про це у мотивувальній частині судового рішення.

Договір позики є неукладеним тільки у тому випадку, якщо судом буде встановлено, що позикодавець не передав кошти позичальнику. Слід пам’ятати про правову позицію Верховного Суду України, висловлену у справі № 6-1103цс16 відповідно до якої письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. З огляду на це можливості довести, що позикодавець не передавав кошти позичальнику обмежені. Це можливо довести, якщо позикодавець сам визнає цю обставину, чи не зможе надати оригіналу договору позики.

Якщо ж все таки вдасться довести, що позикодавець не передавав кошти позичальнику, то договір позики є неукладеним, адже відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України в разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. За змістом ст. 1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З огляду на вказані положення закону договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей.

Суд, встановивши в ході розгляду справи, що гроші не передавались, у мотивувальній частині рішення зазначає, що відповідний договір є неукладеним, а отже не породжує правових наслідків (ухвала ВССУ від 30.09.2015 у справі № 6-22599св15) і тому не потребує визнання недійсним. Аналогічна позиції відображена в Аналізі окремих питань судової практики.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15)