Дитина в суді: гарантії на папері й виклики на практиці

Як дитина може реалізувати свої права у суді? Попри наявність законодавчих гарантій, на практиці цьому заважають вік, статус, відсутність досвіду й представництва. Завжди існують ризики формального підходу, коли позиція дитини не враховується або її участь взагалі ігнорується.

Що каже закон? Як реагують суди? Якою є міжнародна практика? І що можуть зробити адвокати вже зараз, щоб захистити права дитини у суді? Ці питання стали предметом фахової дискусії «Доступ дитини до правосуддя для захисту сімейних прав та інтересів: правове регулювання і практичні виклики», яку 25 червня ініціював і провів Комітет Національної асоціації адвокатів України з питань сімейного права. Учасники заходу ділилися спостереженнями, досвідом і прикладами із практики.

Право бути почутою

Правовий статус дитини в цивільному процесі практичні аспекти її участі у справах, що стосуються сімейних прав, розглянула заступниця голови Комітету Світлана Савицька. Вона нагадала, що дитина є учасником сімейних правовідносин до повноліття. При цьому ще з 14 років особа може безпосередньо звертатися до суду — про це прямо зазначено у статтях 18, 152 та 165 Сімейного кодексу.

Окрему увагу спікерка приділила процесуальній дієздатності дітей у віці від 14 до 18 років, яка регламентована статтею 46 Цивільного процесуального кодексу. Така дитина має право самостійно здійснювати процесуальні права та обов’язки у справах, які випливають з правовідносин, у яких вона бере участь особисто, за винятком випадків, прямо передбачених законом. За ініціативою суду може бути залучений і законний представник.

Але сучасне розуміння прав дитини передбачає не лише наявність формального статусу, а й забезпечення реальної участі у процесі. Право дитини висловлювати свою думку у справах, що впливають на її життя, є базовим — це закріплено як у статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, так і в Керівних принципах щодо правосуддя, дружнього до дітей. Важливо не лише надати можливість висловитися, а й забезпечити належну увагу до цієї думки, з урахуванням рівня зрілості дитини.

С.Савицька також звернула увагу на відсутність єдності судової практики щодо процесуального статусу дитини як позивача у справах про визначення місця проживання. Так, у справі №761/19046/22 Касаційний цивільний суд ВС зазначив (постанова від 31.07.2023), що у спорах між батьками дитина віком до 14 років не може виступати позивачем або третьою особою з самостійними вимогами. Натомість у справі №645/5180/19 КЦС визнав дійсним договір про надання правничої допомоги, укладений малолітньою особою, який згодом був фактично схвалений її батьками (постанова від 31.01.2024).

Підсумовуючи, доповідачка процитувала позицію Верховного Суду про те, що «суд не є місцем для безцеремонної процесуальної гри» та що розумність — ключовий принцип у сфері приватного права. Ця засада, на її думку, має бути орієнтиром не лише для сторін, а й для самих судів при вирішенні справ за участю дітей.

Договір з дитиною

Особливості укладення адвокатом договору про надання правничої допомоги з дитиною проаналізувала секретар комітету Ірина Попіка. Дослідивши відповідні положення Цивільного процесуального кодексу, Закону «Про охорону дитинства», Закону «Про безоплатну правничу допомогу» та Європейської конвенції про здійснення прав дітей, вона наголосила: дитина має право мати представника, в тому числі адвоката, а відповідно — і бути стороною в договорі про надання правничої допомоги.

Особливу увагу спікерка приділила ситуаціям, коли адвокат укладає договір із самою дитиною. Це можливо у випадку досягнення нею 14-річного віку — за наявності згоди батьків або піклувальників. Водночас, відсутність такої згоди не означає автоматичну недійсність договору. Такий підхід підтверджений судовою практикою: Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі № 369/13467/20 зазначив, що наслідки укладення договору з адвокатом неповнолітньою особою зберігаються доти, доки такий договір не буде визнано недійсним у судовому порядку.