У спорах з суб’єктами владних повноважень (далі СВП) часто постають питання дискреційних повноважень цих органів. СВП – відповідачі у справах, зазвичай заперечують проти позовів про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності або повністю будуючи свою позицію на тому, що такі дії або рішення вчинені чи прийняті в межах їх дискреційних повноважень або така теза висувається, як додатковий аргумент в запереченнях проти позовів.
В судовій практиці, дискреційними повноваженнями визнавались зокрема повноваження виконавця щодо виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №660/612/16-ц), повноваження Вищої Ради Правосуддя стосовно оцінювання обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей (постанова Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №800/546/17), повноваження органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність чи надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності (постанова Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №2-825/10), «дискрецію суду при визначенні предметної юрисдикції» (постанова Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №0640/4370/18), повноваження Президента України щодо розробки законопроектів та їх подання до ВРУ (постанова Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №9901/5/17).
Водночас, в дійсності, для багатьох керівників та юристів СВП, а іноді і для суддів розуміння поняття дискреційних повноважень є доволі «туманним».
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» СВП не визначене. Проте, його розуміння іноді має вирішальне значення для визначення стратегії захисту інтересів клієнта, формулювання позовних вимог та, врешті, отримання позитивного результату у справі. Мова йде про те, що суди не можуть втручатись в дискреційні повноваження, а тому позовна вимога про зобов’язання вчинити певну дію, яка належить до дискреційних не може бути задоволена судом.
Свого часу, Кабінет Міністрів України намагався визначити термін «дискреційні повноваження» в Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (затверджено постановою від 08.12.2009 №1346, втратила чинність на підставі постанови від 02.11.2011 №1126), відповідно до якої: «дискреційні повноваження – сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта».
Схоже визначення міститься в діючій Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5: «дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта».
Аналізуйте судовий акт: Орган місцевого самоврядування НЕ наділений дискреційними повноваженнями при прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення з/д за ст. 118 ЗК України (ВС/КАС у справі № 819/570/18 від 11 вересня 2019р)
Згідно з положеннями Рекомендації №R (80) 2, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У судовій практиці (наприклад постанова Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №819/570/18) сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Блог