Дилема ув’язненого та правовий парадокс

Кожному з нас доводилося займатися певною діяльністю в тій чи іншій соціальній групі для досягнення вищих результатів, які не під силу одному. Але досить часто ми помічаємо, як деякі з проблем виникають у зв’язку з тим, що різні учасники групи переслідують лише власні інтереси, а у наслідку це шкодить усім.

Правникам відомо, що вчинення правопорушення групою осіб за попередньою змовою є обтяжуючою обставиною, згідно зі ст. 67 Кримінального кодексу України, оскільки підвищує суспільну небезпеку. Це звичайно не найкращий приклад діяльності в групі, проте дозволяє зрозуміти фундаментальну модель застосування теорії ігор (Deutsch, 1999) для розкриття злочинів та кращого усвідомлення суті конфлікту в цілому, на основі моделі «Дилеми в’язня». Ця концепція, була розроблена ще в середині XX століття і використовується для аналізу конфліктів, співробітництва та стратегічного мислення у різних сферах життя.

Правовий парадокс найвигіднішого результату

Іноді для отримання свідчень і розкриття злочинів, правоохоронні органи можуть використовувати стратегічну взаємодію між співучасниками та моделювати ситуацію, коли двох підозрюваних у спільному злочині ізолюють один від одного і пропонують угоду: якщо один свідчить проти іншого, а другий мовчить – той, хто дав свідчення, звільняється або отримує мінімальне покарання (наприклад, умовний строк), а той, хто мовчав, отримує максимальний термін. Якщо ж обоє свідчать один проти одного, то отримують середній термін, але менший, ніж максимальний. Проте, якщо обоє мовчать – вони можуть бути засуджені лише за меншим звинуваченням (за неповною доказовою базою тощо).

При цьому у підозрюваних виникає правовий парадокс: найвигідніший результат для обох – мовчати та отримати мінімальне покарання. Однак кожен із підозрюваних, керуючись раціональним егоїзмом і страхом бути обдуреним, часто обирає зрадити спільника. Результат – обоє отримують середнє покарання, хоча могли б отримати мінімальне.

Етичні та правові ризики моделі

Хоча дилема в’язня і є ефективним інструментом слідства, вона також має певні суперечливі аспекти:

• ризик помилкових свідчень, коли під тиском отримати менший термін, підозрюваний може обмовити невинну людину або придумати показання;
• порушення права на мовчання, що може підривати фундаментальний правовий принцип: nemo tenetur se ipsum accusare (ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе), закріплений також у ст. 63 Конституції України;
• певну несправедливість, з етичної точки зору, яка полягає у тому, що той, хто відмовився «зраджувати», може отримати непропорційно суворе покарання у порівнянні з активним співучасником.

Етичний вибір у дилемі ув'язненого часто залежить від контексту: чи буде ситуація разовою чи повторюваною. У ситуаціях, що повторюються, люди схильні діяти більш морально, оскільки наслідки порушення довіри можуть бути довгостроковими й значними.

Практичне застосування дилеми у правових та загальних конструкціях

Не зважаючи на суперечливі аспекти, наразі на дилемі засновані певні правові механізми, що мають практичне застосування:

• Угода про співпрацю (plea bargain) – інструмент який активно використовується у країнах з англосаксонською правовою системою, та наразі знайшов досить широке застосування і в Україні. Правоохоронці пропонують підозрюваним угоду: свідчити проти співучасника в обмін на зменшення покарання. Це певною мірою створює тиск на кожного з підозрюваних і сприяє розколу злочинної групи.
• Програма захисту свідків – у випадках організованої злочинності свідок, який дав показання проти спільників, отримує не лише зменшення покарання, але й захист особи, нову ідентичність тощо. Це підсилює стимули до «зради».
• Принцип «перший зізнається – отримує перевагу». Багато правових систем дають більші пільги тому, хто першим пішов на співпрацю зі слідством. Це створює ефект «гонки» між співучасниками, хоча іноді й нагадує гонку «білок у колесі» з відповідними результатами.

Слід відзначити, що дилема ув’язненого також застосовується й у міжнародному праві, наприклад: у переговорах про екстрадицію злочинців; міжнародних санкціях, коли країни можуть «зрадити» союзника заради власної вигоди; у боротьбі з транскордонною злочинністю, де юрисдикції конкурують за право судити злочинця.

У глобальному повсякденному житті ми також зустрічаємо подібну дилему щодо гонки озброєнь: країни збільшують військові витрати, побоюючись відставання, хоча мирне роззброєння було б вигідніше для всіх. Також існує подібна дилема в екології, коли країни або компанії можуть уникати витрат на охорону природи, сподіваючись, що інші будуть діяти відповідально. У підсумку – забруднення наростає. У бізнесі й конкуренції дилема є також неодмінною частиною діяльності, коли іноді фірми знижують ціни, щоб перемагати конкурентів, але в результаті всі отримують менший прибуток. Звичайно як же без дилеми при довірі в стосунках: партнери можуть обирати егоїстичну стратегію через страх бути обдуреними, хоча співпраця дала б більше.

Що у підсумку?

У праві, дилема в’язня – це не просто теоретична модель, а практичний механізм, який: допомагає розкривати складні злочини шляхом розколу злочинних угруповань, економить ресурси судів і слідства, але вимагає обережного застосування, щоб уникнути зловживань та порушення прав людини.