Дебіторська заборгованість після спливу позовної давності. Чи все так безнадійно?

28 січня 2019 року Верховний Суд, як касаційна інстанція у цивільній справі № 345/3476/17, вказав на цікаву колізію норм. Йдеться про те, що сплив строку позовної давності не припиняє зобов’язання боржника.

Виходить, що право вимоги у кредитора є, а захистити його в суді неможливо. Що ж робити з такими “борговими вісяками”?

Історія одного рішення

Відповідною Постановою ВС, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки. Вона просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні її позовних вимог до комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна організація №4”. Останні, зокрема, наполягали у скасуванні заборгованості за неякісні та прострочені терміном послуги, а також списанні заборгованості у зв’язку із спливом позовної давності.

Своє рішення Касаційний цивільний суд обґрунтував тим, що, по-перше, відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором, або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

По-друге, у ч.1 ст.267 цього ж Кодексу закріплено, що особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Тлумачення цієї норми дозволяє Суду зробити висновок, що, оскільки сплив позовної давності не призводить до припинення суб’єктивного права або інтересу, не припиняється і кореспондуючий обов’язок особи.

А по-третє, згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. У свою чергу, главою 50 цього Кодексу не передбачено такої підстави до припинення зобов’язання, як сплив позовної давності.

Тобто, з одного боку, зазначивши безстроковість зобов’язань боржника, ВС встановив необмежений строк права вимоги кредитора, що йому кореспондує.

А з іншого — касаційна інстанція залишила поза увагою норми ч.ч.3 і 4 ст.267 ЦК України, яким закріплено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

То в який же спосіб кредитор може реалізувати своє право, передбачене законодавством?