Cпори з ФГВФО та НБУ по-новому

Нещодавно набрав чинності новий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» №590-ІХ, який серед іншого вносить низку змін до Кодексу адміністративного судочинства України в частині розгляду адміністративних спорів із ФГВФО та НБУ, які важко назвати такими, що спрямовані на захист прав та інтересів осіб, що згідно Конституції України повинно бути головною метою будь-якої державницької політики.

Як завжди, найбільшою проблемою є низький рівень законодавчої техніки, який за гонитвою в отриманні бажаного результату призводить до незворотних наслідків, наведемо декілька таких моментів.

Так, внесення змін в КАС України найбільше відзначається тим, що тепер є нова норма статті 266-1, яка регулює особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.

Серед зазначених правил та особливостей ч. 5 ст. 266-1 КАС України тепер встановлює, що під час розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, суд перевіряє, чи прийнятий індивідуальний акт або рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, які визначають повноваження Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України

В той же час, ст. 2 КАС України говорить, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, норма ч. 5 ст. 266-1 КАС України визначає лише 1 з 10 підстав, які мають бути перевірені судом при вирішенні адміністративного спору з визначеним колом суб’єктів, що явно обмежує судовий контроль та виводить його виключного в рамки формального процесу, який явно не спрямований на захист прав та інтересів саме осіб, а не суб’єктів владних повноважень.

Крім того таке обмеження судового контролю фактично призводить до звуження змісту права на судовий захист та може свідчити лише про бажання зробити усе можливе аби у звичайних кредиторів банку уже на початковому етапі не було жодних перспектив у такому судовому процесі.

Підтвердженням такої думки може слугувати і ч. 6 ст. 266-1 КАС України, яка передбачає, що під час розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, суд використовує як підставу для власної оцінки та покладається на кількісні, якісні оцінки та висновки, зроблені Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, на підставі яких були прийняті відповідні рішення.

Норма цікава тим, що фактично говорить про те, що справа має бути вирішена виключно не на підставі доказів відповідача, а на оцінці доказів, наданих сторонами в їх сукупності, тобто абсолютно нівелюється як принцип змагальності, так і рівності, взагалі таке враження, що позивач у даних справах – третій зайвий.

В той же час, нібито як ложка меду мали б слугувати п. 2 та п. 3 ч. 6 ст. 266-1 КАС України, які містять виключення щодо врахування кількісних, якісних оцінок та висновків, зроблених Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, зокрема, якщо: кількісні, якісні оцінки та висновки ґрунтуються на очевидно помилкових відомостях та/або не враховують суттєвих обставин (фактів), за умови врахування яких оскаржуване рішення/акт не могло бути прийнято; наявні очевидні розбіжності та/або логічні суперечності між кількісними, якісними оцінками та/або висновками.

Відразу постає питання як та хто може встановити таке «очевидно помилкове», «логічно суперечливе» та ще й визначити що є «суттєвою обставиною» та ще й дивлячись для кого.