Дедалі частіше ми чуємо від керівництва країни про важливість зміни підходу держави до людського капіталу в армії, зокрема, до захисту прав військовослужбовців. Це важливий напрямок, адже він повʼязаний з обороноздатністю країни. Зараз вже роблять перші кроки до створення інституцій, які буду займатися захистом прав військових. Наприклад, Міноборони створило Центральне управління захисту військовослужбовців, яке буде реагувати на випадки правопорушень.
Та попри те, що питання не стоїть на місці, ми бачимо, що у всій цій системі бракує важливого – гарантій, що військовий, який повідомить про правопорушення, буде захищений. Зараз є проблема в армії: коли командування вчиняє протиправні дії, то військові нікуди не скаржаться, бо бояться за свою безпеку. Це повʼязано з тим, що командири можуть зловживати своїм службовим становищем, погрожувати "незадоволеним" або навіть карати різними способами.
"Люди просто бояться судитися або мати якусь серйозну справу саме з військовою частиною. Тому, як правило, це невигідно для самого військового, тому що керівництво частини знаходить інші шляхи впливу на нього, якось по-іншому впливають, позбавленням премії, наприклад, зміною об'єму несення служби", – респондент дослідження "Принципу" про захист прав військових в Україні.
Заявити про порушення прав військовослужбовець може, якщо він сам постраждав через свавілля командира, став свідком порушення, або хоче повідомити про корупцію у війську. Теоретично, зараз є різні механізми, через які він може це зробити, але на практиці вони не працюють.
Розбираються не з проблемою, а з тим, хто зателефонував на гарячу лінію
"Анонімна система дійсно потрібна, бо теперішня система "гарячої лінії" мало того, що не ефективна, так ще й тільки гірше робить.Через те, що Міноборони не розбирається в проблемі, а направляє вимогу розібратися в проблемі в частину. Як результат – розбираються з тим, хто зателефонував на гарячу лінію, а не з проблемою".
Такі відгуки нам у "Принцип" пишуть про роботу гарячої лінії МОУ. Це один з найбільш поширених способів повідомлення про порушення прав. Однак, він не є анонімним, ба більше, він взагалі недоступний для тих, хто на передовій не має стільникового зв’язку.
Основним інструментом взаємодії з командирами та військовою частиною є подача рапорту. Тобто це основний і часто єдиний спосіб для бійця повідомити про порушене право. І часто цієї можливості по суті не існує, бо її ефективність зведена до нуля.
У випадку прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно військового командирами або іншими військовослужбовцями, порушення їхніх прав, законних інтересів та свобод, незаконного покладення на них обов’язків або незаконного притягнення до відповідальності – військовий може звертатися до вищого командування. Або ж повідомляти до ВСП (військової служби правопорядку), проте вона уповноважена лише проводити службові перевірки на наявність факту порушення. Після такої перевірки саме розслідування інциденту покладається знову ж таки на безпосереднього командира, в чиїх руках опиняється доля військовослужбовця.
Головна проблема всіх цих механізмів у тому, що в будь-якому випадку командиру стає відомо, що на нього подали скаргу, і хто саме це зробив. Тож це автоматично стає небезпечно для військовослужбовця.
Повідомити про правопорушення можна також в інституції, які не залежать від військової системи. Наприклад, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, безпосередньо до органів досудового розслідування або військового управління. Але на практиці такі звернення не допомагають військовослужбовцям у захисті своїх прав. Військові часто можуть не розуміти, чи мають вони право в тому, чи іншому випадку звертатися до таких інституцій, або ж як саме це зробити. Так само, у цих випадках, командир дізнається, хто заявник, і може почати негативно впливати на заявника.
Єдиний спосіб, як можна повідомити про правопорушення анонімно, це звернутися до ДБР. Але для більшості військових цей метод неефективний. Інформація від заявника повинна містити фактичні дані про ступінь злочину (тяжкий, особливо-тяжкий), стосуватися конкретної особи, а також підпадати під підслідність ДБР. Військові можуть не розуміти, як визначити, чи релевантне правопорушення тому, аби повідомляти про нього в ДБР. А без дотримання цих вимог звернення просто не розглянуть.
Безпека для військових наразі існує лише на папері
Теоретично є способи, як убезпечити від негативного впливу військовослужбовця, що повідомив про правопорушення. Відповідно до закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" військового, який став свідком або потерпілим, можуть перевести або відкомандирувати до іншої військової частини, якщо його життю та здоровʼю загрожує реальна небезпека. На етапі, коли після заяви військовий зіштовхується з тиском з боку командування, визначена законом уповноважена особа може прийняти рішення про застосування таких заходів безпеки.
На жаль, у нашій практиці є одиниці випадків за 10 років війни, коли такі заходи дійсно застосовували. "Принцип" робив запит на доступ до публічної інформації до органів правопорядку, однак ми отримали відповідь, що наразі немає статистики щодо застосування таких заходів безпеки. Також, до кінця незрозуміло, як саме ця процедура має працювати, яким чином уповноважена особа обирає військову частину для переведення чи відкомандирування військового, і чи може його командир відмовити у такому переведенні.
Блог