Однією із головних причин нинішнього масового порушення прав громадян на стадії досудового розслідування є відсутність належного прокурорського нагляду за додержанням законів, в тому числі і з боку вищестоящих прокурорів, більш досвідчених як в професійному плані, так і в частині значно більшого життєвого досвіду.
Тим більше, позбавлення як процесуального керівника, так і вищестоящого прокурора права вносити документи реагування на виявленні ними порушення законів, які систематично допускають слідчі, їх керівники та оперативно-розшукові підрозділи, вимагати відновлення порушених ними прав і свобод громадян та притягувати винних до відповідальності, і призвело до того, що викладені вище порушення прав громадян нікому сьогодні зупинити, чи зобов’язати їх відновити, бо прокурори в результаті так званих «реформаторських змін» не тільки професійно ослаблені, а і суттєво обмежені в повноваженнях, по суті нині є повністю безправні.
Тоді і виникає закономірне питання, а як забезпечити виконання вимог КПК України про те, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень?
А якщо така вимога закону не виконується стороною державного обвинувачення, тоді закономірно наступає результат, який передбачений положенням ст. 87 КПК України, а саме: недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Більше того, недопустимі докази не можуть бути використані і при прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
По-друге, і сама держава в лиці наших нинішніх можновладців не переймається проблемою дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування, ніхто з нинішніх керівників силових структур не звітує про це ні на Верховній Раді, на ні засіданнях Кабміну, ні на координаційних нарадах, які, тим більше, взагалі жодного разу на центральному рівні не проводились! Ще раз підкреслюю: ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України, ні Президент України не реагують на відсутність будь-якого контролю і нагляду за дотриманням конституційних прав та свобод громадян в діяльності правоохоронних органів.
Звертаю Вашу також увагу, що останній раз ВРУ реагувала на цю проблему тільки уявіть собі — 18 років тому, прийнявши Постанову «Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини» від 23.03.2000 року № 1592-III. Дійсно, таким документом найвищий законодавчий орган публічно визнавав як критичний стан криміногенної ситуації в країні, так і систематичні порушення конституційних прав громадян України, а також оцінював як недостатню роботу тодішнього керівництва правоохоронних органів держави. Треба об’єктивно визнати, що тодішня Верховна Рада України була зацікавлена в поновленні порушених прав своїх громадян та усуненні таких проблем, бо вживались реальні відповідні заходи реагування: парламентарі зверталися до Президента з пропозицією про зміцнення кадрів правоохоронних органів, удосконалення загальної структури та чисельності штатів, керівникам правоохоронних органів пропонувалося особисто організувати роботу по ефективному розслідуванню резонансних кримінальних справ, а Генеральному прокурору України — забезпечити нагляд за дотриманням законодавства, маючи на увазі, що професійне безсилля правоохоронних структур по цих справах дискредитує державу. Більше того, в той навіть набагато безпечніший та стабільніший час для суспільства парламентом була висунута вимога Кабінету Міністрів України, з метою посилення соціального захисту працівників органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Податкової адміністрації України та судів, забезпечення їм належних умов праці, винайти необхідні кошти та внести зміни до Державного бюджету України для здійснення необхідного матеріального та фінансового забезпечення правоохоронної діяльності, встановлення конкретних та дієвих соціальних гарантій працівникам правоохоронних органів!!!
В той же час, сьогодні не можна знайти жодного звіту відповідальних керівників правоохоронних органів про стан дотримання конституційних прав громадян, а тим більше – документу реагування з боку керівництва держави на такі порушення. Цей процес нинішня влада та, зокрема, і нинішні очільники правоохоронних органів ігнорують відверто, тим самим залишивши людей один на один зі своїми проблемами. Об’єктивно потрібно визнати, що і більшість так званих опозиційних сил про це також мовчать, мабуть усвідомлюючи, що і вони також доклали зусиль до такого критичного становища. Поряд з цим, дивує і мовчання та відверте ігнорування проблем стану дотримання конституційних прав і свобод громадян із сторони так званих громадських організацій, в т. ч. і тих, які існують на іноземні гранти, які на відміну від своїх активних зусиль по налагодженню, наприклад, боротьби із корупцією, чомусь на цю проблему вперто не звертають уваги. Мовчать з цього приводу і всілякі міжнародні правозахисні організації, які зовсім недавно, в 2012-2014 роках, відкрито і результативно виявляли порушення прав громадян з боку правоохоронних органів і суду за часів Януковича і закликали владу України до їх негайного усунення і припинення.
На жаль, мовчать і наші нинішні так звані «міжнародні партнери» та «донори», а через їх таку споглядацьку позицію бездіє в цьому плані і наша влада та більша частина опозиції і тому варто погодитись із частиною експертів, які стверджують про існування фактично зовнішнього управління нашою державою, що наша влада і керівники нинішніх правоохоронних органів йдуть фактично «на поводу» у закордонних центрів впливу в частині продовження так званих «реформ» (розвалу) правоохоронної системи, що і спричинило такий стрімкий ріст фактів порушення прав громадян. До речі, якщо уважно проаналізувати, які вже є на сьогодні негативні наслідки усіх цих «псевдореформ», нав’язаних нам «ззовні», та які проводились під гаслами приведення наших інституцій до «європейських стандартів», що, до речі, є відвертою брехнею та обманом українського народу, і головне, до чого весь цей процес «перетворень», в т. ч. і в правоохоронній сфері, призвів, можна зробити висновок: серед багаточисельного піару і пустих балачок на теперішній час існує кадровий дефіцит правоохоронців та суддів (як мінімум 25-30%), я вже мовчу про професійний рівень тих, хто залишився і кого відібрали під час таких «реформ» на підставі так званих «конкурсів» та «атестацій», в результаті чого нинішній стан розкриття злочинів, а тим більше, стан дотримання конституційних прав громадян в сфері кримінального провадження опинився на край низькому рівні і повірте — буде ще погіршуватись!
Ще однією з важливих причин порушення конституційних прав громадян є відсутність злагодженої та спільної (скоординованої) роботиусіх правоохоронних органів. Спровоковані новим законодавством, яке приймала вже нова влада, правоохоронні органи постійно вступають в конфлікти між собою, в т.ч. і через непродумане створення нових безконтрольних відомств із необмеженими повноваженням, а що ще більш неприйнятніше – то із дублюванням аналогічних повноважень (Державне бюро розслідувань, Бюро фінансових розслідувань, Державне бюро військової юстиції), що все в сукупності на практиці призвело до систематичних конфліктів між ними, коли вони замість нарощування спільних зусиль по боротьбі із злочинністю міряються «силою» та своїми можливостями, а також вирішують хто із них головніший. Ще раз наголошую: система правоохоронних органів не просто розвалена, її не існує взагалі, прокурорський нагляд настільки обмежений, що прокурори, окрім хіба що їх очільника перетворились на простих статистів, а судовий та парламентський контроль за їх діяльністю відсутній, а тому сьогодні ніхто і не несе відповідальності за порушення конституційних прав громадян.
Саме тому, я вважаю, що потрібно скасувати принцип квотного призначення керівників правоохоронних органів, припинити політизацію правоохоронців, встановити особисту відповідальність за роботу їх відомств, скасувати явно недолугі норми Закону «Про прокуратуру», завдяки яким на посаду Генпрокурора була призначена випадкова людина без необхідної освіти, а головне – без будь-якого досвіду прокурорської діяльності, реанімувати повноваження Генерального прокурора по здійсненню координації діяльності всіх правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю, по вирішенню лише ним всіх спорів між всіма правоохоронними органами щодо підслідності будь-яких злочинів, в т. ч. і тих, які підслідні НАБУ, після прямого підпорядкування Генпрокурору його заступника – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та повернення йому наглядових повноважень про витребовування будь-якої справи із будь-якого правоохоронного органу та перевірки її на предмет дотримання законності, давати по ній письмові вказівки та вживати необхідних заходів впливу з метою усунення допущених по ній порушень закону органами досудового розслідування (в т. ч. і НАБУ), по здійсненню ним нагляду за додержанням всіма правоохоронними органами вимог законів по боротьбі із злочинністю. Доки не буде в нашій державі головного, так би мовити, – арбітра в існуючій системі правоохоронних органів в сфері боротьби із злочинністю, подібні грубі порушення прав і свобод громадян будуть і далі продовжуватись.
Блог