Чи законні відрахування із зарплати за заявою працівника? 

Зміст:

• За загальними правилами
• Особливі випадки, щодо яких прямо передбачене законодавством відрахування за заявою працівника
• А що каже судова практика?
• Аргументи “за” відрахування за заявою працівника
• Чи є роз'яснення Держпраці?
• Висновок -резюме;

Поширеними бувають випадки, коли до роботодавців звертається працівник із заявою про здійснення відрахування із його заробітної плати на користь третіх осіб. Йому зручно, щоб бухгалтерія підприємства контролювала певні систематичні, або ж одноразові виплати на його користь. “І що ж тут такого незвичного, – питає працівник, – ніби є згода, тай в чому питання?”. Питання, якраз в регулюванні порядку відрахування. Всі ми знаємо, що Основний закон гарантує (в статті 43) право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Разом із цим, кожному гарантується право на своєчасне одержання винагороди за працю - і це право захищається законом.

Детальніше це право розкривається у гарантії отримувати заробітну плату не менше мінімальної, відповідальності за своєчасну та повну виплату заробітної плати – і звичайно, в чітких обмеженнях відрахувань із заробітної плати працівника. Так – відповідно до статті 26 Закону України “Про оплату праці” відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. Теж саме – у частині 1 статті 127 Кодексу законів про працю України (надалі також – “КЗПП”).

Але ж не завжди підстави, із яких працівник просить здійснювати відрахування/перерахування його заробітної плати - обумовлюються законом. То як бути бухгалтерії, якщо працівник подає заяву про відрахування з причин не передбачених прямо законом? Як відраховувати, якщо вже майже використано ліміт відрахувань від заробітної плати? Чи варто ризикувати? Розглянемо далі.

За загальними правилами…

За загальним правилом, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України “Про оплату праці”, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до статті 22 Закону України “Про оплату праці” суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. За змістом ч. 1 ст. 24 Закону України “Про оплату праці”, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Тобто, законодавство має чіткі вказівки – виплачувати заробітну плату саме працівнику, два рази на місяць з проміжком не більше 16 днів, не пізніше 7-ми днів після закінчення розрахункового періоду, а в односторонньому порядку погіршувати умови оплати праці в жодному разі не можна.

Як бачимо – в положеннях КЗПП та Закону України “Про оплату праці” - про відрахування здійсненні за розпорядженням (заявою) працівника мова не йде. Однак, в деяких випадках – відрахування за заявою працівника передбачені іншими нормативними актами. Розглянемо їх нижче.

Особливі випадки, щодо яких прямо передбачене законодавством відрахування за заявою працівника

Мова йде про наступні:

- відрахування за товар придбаний в кредит. Так, відповідно до п.17 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил торгівлі у розстрочку фізичним особам” від 30 березня 2011 р. № 383 - на підставі письмової заяви покупця розрахунки за придбані ним у розстрочку товари можуть проводитися підприємством (установою, організацією), де працює (навчається) покупець, шляхом відрахування з його заробітної плати (стипендії) суми чергового платежу та відсотків за наданий кредит у строки та у розмірах, що передбачаються договором. Більше того, відповідно до пункту 18 цієї Постанови – за несвоєчасне перерахування таких “відрахованих” коштів може зніматися відсоток.

Чи можна вважати, що такий випадок відрахування передбачений “законодавством”? Звернемося до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення терміну “законодавство” (від 09.07.1998 № 12-рп/98). Хоча КСУ надавав тлумачення терміну “законодавство” застосованому в статті 21 КЗПП – у своїй мотивувальній частині суд зазначив, що “…залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.” Отже, передбачений випадок відрахування за заявою працівника для оплати товару в кредит – в цілому можна вважати “передбаченим законом відрахуванням”.