Чи відповідає вимогам ЦПК України, надання представником, разом з позовною заявою, копії документу, що підтверджує його повноваження?

Як вбачається із ст. 38 ЦПК України, позивач, як сторона судового процесу, має право брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Положеннями ч. 1 ст. 44 ЦПК України унормовано, що представник, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.

За таких умов, позивач по справі може і, як правило, доручає своєму представнику також і підписання позовної заяви від свого імені та подання її в суд.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 2 ст. 119 ЦПК України, якщо позовна заява подається представником, до неї додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Читайте статтю: Цивільно-правовий або трудовий договір: майже гамлетівське питання

На практиці, представник позивача в цьому випадку, дуже часто на підтвердження своїх повноважень долучає копію довіреності чи іншого документу. В більшості випадків суд відкриває, якщо немає інших процесуальних перешкод, провадження по такій позовній заяві. В подальшому суд перевіряє повноваження представника на підставі оригіналу довіреності чи іншого документу, на підставі якого він діє.

Разом з цим, з аналізу положень п. 8 ч. 2 ст. 119 ЦПК України вбачається необхідність долучення до позовної заяви саме довіреності чи іншого документу, а не їх копій.

Крім того, з ч. 5 ст. 42 ЦПК прямо слідує, що до матеріалів справи може бути приєднано, або ж оригінал документів, що підтверджують повноваження, або ж копії з них, посвідчені суддею.

Таким чином, будь-які інші копії, окрім тих, що посвідчені суддею з оригіналу не передбачені ЦПК як такі, що можуть бути підтвердженням повноважень представника. В свою чергу, враховуючи, що на етапі звернення до суду, суддя не може посвідчити вірність копії вказаного документу, виходить, що єдиним належним документом, якій слід долучити до позовної заяви є саме оригінал довіреності, чи іншого документу, що підтверджує повноваження.

Слід зауважити, що до аналогічних цілком очевидних висновків, в результаті тлумачення ч. 5 ст. 42 та п. 8 ч. 2 ст. 119 ЦПК України, приходять іноді і суди першої інстанції. Зокрема, 08 грудня 2016 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області виніс ухвалу по справі № 398/2948/16-ц про залишення позовної заяви без руху, де зазначив: