Чи потрібна гуманізація адміністративної відповідальності?

Чому КУпАП має передбачити можливість звільнення від стягнення за аналогією з Кримінальним кодексом

Українське законодавство має забезпечувати не лише невідворотність відповідальності за правопорушення, а й справедливість, пропорційність та індивідуалізацію покарання. Особливо гостро ця проблема проявляється в умовах воєнного стану, коли адміністративне стягнення щодо військовослужбовця може мати наслідки, які виходять далеко за межі самого правопорушення.

Постає питання: чи повинен Кодекс України про адміністративні правопорушення містити механізми, які дозволяють суду врахувати конкретні обставини справи та, за певних умов, звільнити особу від адміністративного стягнення або замінити його іншим заходом?

Проблема чинного КУпАП

Наразі КУпАП не містить повноцінного механізму індивідуалізації адміністративного стягнення, аналогічного до тих можливостей, які передбачені Кримінальним кодексом України.

У кримінальному праві законодавець передбачив цілу систему механізмів, які дозволяють суду враховувати особу правопорушника, його поведінку, обставини вчинення діяння та інші істотні фактори — зокрема, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, звільнення від покарання у зв'язку з хворобою, умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, та інші правові інструменти.

Натомість адміністративне законодавство в багатьох випадках фактично залишає суд перед вибором, визначеним санкцією конкретної статті.

Особливо гостра проблема — військовослужбовці

У зверненні до Міністерства оборони України та Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності наведено конкретну ситуацію двох військовослужбовців, які були притягнуті до адміністративної відповідальності із позбавленням права керування транспортними засобами.

Проблема полягає в тому, що обидва військовослужбовці виконують службові обов'язки, пов'язані з перевезенням військових вантажів, матеріальних засобів та логістичним забезпеченням підрозділів. Тобто позбавлення права керування для них — це не просто обмеження можливості користуватися автомобілем у приватному житті. Це може безпосередньо впливати на можливість виконувати завдання військової служби.

У зверненні зазначено, що виконання покладених на них обов'язків об'єктивно потребує керування транспортними засобами, а позбавлення такого права створює додаткове навантаження на інших військовослужбовців та негативно впливає на спроможність підрозділів виконувати свої завдання в умовах воєнного стану.

Де виникає правова колізія?

З одного боку, держава повинна реагувати на адміністративні правопорушення та забезпечувати безпеку суспільства. З іншого — відповідальність не повинна перетворюватися на механізм, який автоматично створює нові проблеми для держави, особливо тоді, коли йдеться про військовослужбовців, які безпосередньо виконують завдання із забезпечення оборони України.

Саме тут виникає питання пропорційності адміністративного стягнення його реальним наслідкам. Якщо людина вчинила правопорушення, відповідальність має настати. Але чи завжди позбавлення права керування на визначений законом строк є єдиним можливим способом реагування?

І чи не повинна держава мати можливість у виняткових випадках врахувати, що позбавлення права керування фактично позбавляє військовослужбовця можливості виконувати покладені на нього бойові або службові завдання?