Чи можна відомості з інтернету вважати " загальновідомими обставинами" в розумінні ЦПК України?

Протягом останнього місяця “Українське право” продовжує інформувати читачів про застосування нового та відносно недослідженого засобу доказування, а саме електронних доказів. І хоч судовій практиці такі докази були відомі й раніше, однак ЦПК 2004 року, який діяв до 15.12.2017 року, не регулював подібні правовідносини. Таким чином останні процесуальні зміни можна вважати новаційними у певному сенсі, повідомляє ukrainepravo.com.

Важливим у цьому сенсі є питання дослідження судом таких електронних як відомості з мережі Інтернет. При чому, поміж іншого, цікавою є практика застосування інституту загальновідомої обставини, яка дозволяє учасникам справи не доказувати певні обставини, інформація про які міститься у всесвітній павутині.

Читайте статтю: Фіксація змісту веб-сторінки в мережі Інтернет як елемент здійснення права на захист авторських прав на твори, розміщені в мережі Інтернет

Загальновідомі обставини

Перед тим як дати визначення поняттю “загальновідома обставина” слід зазначити, що тривалий час розглядається питання співвідношення понять “загальнодоступність” та “загальновідомість”, що є цікавим в межах розгляду питання, що стосується відомостей з мережі Інтернет.

Так, ще в 2006 році відомий науковець С. О. Бабкін зазначав, що однією із особливостей інформації, що розміщена в мережі Інтернет, є її загальнодоступність. Однак чи означає це її автоматичну “загальновідомість”?

Відповідно до положень частини 3 статті 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, зважаючи на їх очевидність (manifestum non eget probatione – очевидне не потребує доказування).

Водночас законодавством не визначається перелік обставин, які з тих чи інших причин можуть бути визнані загальновідомими. Як наслідок, це питання вирішується судом, який розглядає справу, в кожному випадку індивідуально, про що виноситься відповідна ухвала.

Як зазначає С. І. Чорнооченко, загальновідомі факти – це обставини, які відомі широкому колу осіб, в тому числі і складу суду. Водночас загальновідомість обставини може мати різні межі, і в залежності від часу виникнення та поширеності на певну територію, про неї може знати певне широке коло осіб (об’єктивна умова) або й суд, що розглядає справу (суб’єктивна умова).

В даному випадку варто погодитись із думкою, висловленою зокрема Т. М. Яблочковим про те, що при визначенні змісту поняття “загальновідомість”, як процесуального поняття, вирішальним є не те, чи знає суд про певну обставину, а те, що він повинен про неї знати, тобто не суб’єктивна, а об’єктивна ноторність. Тобто, якщо суд не знає про певний загальновідомий факт, то це не означає автоматично його спірний характер, і сторони вправі подати докази, що підтверджують загальновідомість факту, а суд може отримати такі відомості із надійних та загальнодоступних джерел уже під час розгляду справи.

Наступне питання виникає при аналізі шляхів створення загальновідомості факту, тобто завдяки яким засобам та джерелам факт стає загальновідомим. К. С. Юдельсон прикладом такого засобу наводить розміщення інформації про певний факт у засобах масової інформації, що є досить близьким до розміщення інформації в мережі Інтернет). Водночас, на його думку, виключно ті дані, які мають офіційний характер, можуть бути використані як загальновідомі обcтавини в процесуальному значенні, тобто як такі, що не підлягають доказуванню.