Чи може величезна застава замінити правосуддя

Нереалізований суспільний запит на боротьбу з корупцією призвів до того, що правоохоронна й судова система почали її імітувати. Одним із методів цієї імітації став відверто репресивний характер антикорупційного судочинства, особливо на стадії досудового слідства.

Заздалегідь ставши на бік слідства й обвинувачення, суд ставиться до підозрюваних як до злочинців, хоча вина їхня не доведена. Він, всупереч закону, намагається будь-що залишити їх під вартою, призначаючи застави, які в десятки, сотні й тисячі разів перевищують максимальні, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом (КПК), й навіть не завдає собі клопоту таку практику обґрунтувати.

З іншого боку, момент, коли суспільство із задоволенням "ковтає наживку" непомірної застави, стає точкою неповернення фігуранта справи до перших шпальт. Після стягнення застави його подальша доля стає цікавою виключно самому фігуранту та правоохоронним органам, що призводить до вірогідності вироків, що не відповідатимуть злочину, і до яких у суспільства вже не буде інтересу.

Як і коли застосовують заставу

Призначення застави – це не спосіб покарання особи (підозрюваного, обвинуваченого), а всього лише забезпечення виконання покладених на цю особу обов’язків процесуальної поведінки. Слідчий суддя має тільки переконатися, що застава здатна примусити особу з’являтися на засідання і не перешкоджати розслідуванню.

Запобіжні заходи, зокрема заставу, застосовують при:

• обґрунтованій підозрі у вчиненні кримінального правопорушення та
• ризиках, які допускають, що людина спробує вчинити дії за ч. 1 ст. 177 КПК.

При цьому "обґрунтованість підозри" є відносною та оціночною категорією. Ключовим розглядом для суддів залишається встановлення реальності зазначених вище ризиків, але і тут суд прикривається тим, що такі ризики не повинні бути доведені, а всього лише припускаються. Така формальна позиція дає суддям можливість легалізувати будь-яке рішення, яке може мати шаблонний, абстрактний і загальний характер, що суперечить принципу верховенства права.

Слідчий суддя для визначення запобіжного заходу зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини. Але проблема в тому, що навіть при зразковій поведінці особи, наявності місця постійного проживання, примарності ризиків тощо суд все одно здатен винести будь-яке рішення виключно на власний розсуд і з будь яким "космічним" розміром застави.

Як має визначатися розмір застави

Слідчий суддя в ухвалі, застосовуючи до особи тримання під вартою, зобов’язаний визначити розмір застави та врахувати:

• обставини кримінального правопорушення;
• майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого;
• інші дані про особу та ризики, передбачені ст. 177 КПК.

Розмір застави визначається у межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ПМПО) і на 2024 рік становить: