Рішенням Товариству відмовлено у задоволенні позову до ПАТ про визнання недійсними рішень наглядової ради. Товариство звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Ухвалою апеляційного господарського суду було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на зазначене рішення .
Проте в подальшому ухвалою апеляційного господарського суду закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на вказане рішення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), оскільки після відкриття провадження виявилося, що апеляційну скаргу подано особою, яка не має права її підписувати.
Ця ухвала мотивована тим, що з доданої до апеляційної скарги довіреності від 07.10.2016 слідує, що вона видана саме фізичній особі, а не адвокату, що не може вважатися належним підтвердженням його повноважень для представництва Товариства в суді апеляційної інстанції з огляду на приписи ч. 4 ст. 60 ГПК та ч. 3 ст. 26 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що провадження у даній справі було порушено місцевим судом відповідно до ухвали від 29.05.2017, тобто після набрання чинності ЗУ № 1401-VIII від 02.06.2016 "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)". В підтвердження повноважень на підписання апеляційної скарги Товариства до апеляційної скарги додано копію довіреності Товариства від 07.10.2016, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України. З довіреності Товариства вбачається, що воно уповноважує ПІБ бути представником Товариства та вести від його імені, зокрема, господарські справи в усіх судах з правом підпису від імені Товариства всіх документів. Проте, суд апеляційної інстанції наголосив, що виходячи з системного тлумачення ч. 4 ст. 60 ГПК та ч. 3 ст. 26 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", у тексті довіреності обов'язково має бути зазначено, що її видано власне адвокату, а не фізичній особі. Наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є належним доказом представництва клієнта саме у конкретній справі.
Не погоджуючись з такою ухвалою апеляційного суду, Товариство звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену ухвалу скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 02.07.2018 за касаційною скаргою Товариства відкрито касаційне провадження.
Під час розгляду справи касаційним судом з'ясовано, що у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/2414/17 суд касаційної інстанції, переглядаючи ухвалу апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги, висловив правову позицію, відповідно до якої за відсутності ордера довіреність повинна містити інформацію, що повноваження на представництво в суді надано саме адвокату, а не громадянину.
За висновком Суду, сама по собі довіреність не є доказом, який підтверджує повноваження адвоката позивача у справі, а також не свідчить про те, що у відносинах з довірителем Особа, як представник за довіреністю, виступає в статусі адвоката. При цьому, долучення до матеріалів справи копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не усуває зазначеного недоліку. Таким чином, Суд дійшов висновку, що позивачем не дотримано вимог ч. 4 ст. 60 ГПК, оскільки саме довіреність повинна давати вичерпну інформацію про надання повноважень на представництво адвокату, а не громадянину.
Проаналізувавши зміст ухвали апеляційного господарського суду про закриття провадження, яка переглядається у цій справі, та постанову Верховного Суду у справі № 914/2414/17, касаційний суд дійшов висновку про подібність обставин цих справ та однакове застосування судами ч. 4 ст. 60 ГПК. Так, суди вважають, що довіреність повинна містити інформацію, що повноваження на представництво надано саме адвокату, а не фізичній особі. Наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є належним доказом представництва клієнта у суді.
Колегія суддів Касаційного господарського суду, яка розглядає цю справу, вказала, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування ч. 4 ст. 60 ГПК у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у справі №914/2414/17, мотивуючи це, зокрема, тим, що жодна норма ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлює, що в довіреності, виданій на ім'я фізичної особи - адвоката, обов'язково зазначається про те, що такий представник є саме адвокатом.
Блог