Боротьба з “дискреційними повноваженнями”

Усі юристи, які коли-небудь оскаржували рішення органу влади, стикалися з проблемою дискреційних повноважень. Дана публікація допоможе Вам винайти ефективні способи боротьби з запереченнями відповідача про “дискреційні повноваження”

1. Звідки все почалось

Чи не найперша сумнозвісна постанова Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року № П-278/10 містила правову позицію по дискреційні повноваження. Суд встановив, що з урахуванням положення КАС України щодо компетенції адмін. суду, останній не може підміняти інший орган державної влади. Тобто перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд послався на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняту 11.03.1980 року на 316-й нараді.

Адміністративні суди наче зв’язали собі руки цим рішенням, але здоровий глузд підказав вихід.

Згадайте новину: ВККС надає другий шанс. 44 кандидати у Верховний Суд повернули до конкурсу

2. Про що ті Рекомендації Ради Європи?

Якщо уважно придивитися до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2, то в них напряму не сказано, що суд не може вирішувати питання замість органу державної влади “по суті”. І для того, щоб розібратися, що саме Рада Європи хотіла цими рекомендаціями, варто звернутися до проекту рішення про їх затвердження. Travaux preparatoires, так би мовити.

І дійсно, є Звіт наради Комітету Міністрів Ради Європи щодо використання дискреційних повноважень адміністративними органами від 21 грудня 1979 року. Сторінка 20:

“Принцип 9 – Контроль. Характер контролю

1. Мета цього принципу полягає в забезпеченні законності будь-якого адміністративного акту, прийнятого в порядку здійснення дискреційних повноважень підлягає контролю з боку суду або іншого незалежного органу.
2. Принцип не виключає можливості, що суди та інші незалежні органи (наприклад, омбудсмени), які контролюють законність дискреційного адміністративного акта, також контролюють і сутність актів.

Таким чином, положення пункту 2, які в прямій формі забезпечують контроль обох складових законності і суті акту компетентного адміністративного органу, не повинні бути витлумачені як такі, що виключають цей подвійний контроль з боку суду або іншого незалежного органу…”

Тобто, ще при підготовці Рекомендацій, Рада Європи вже тоді заклала в них принцип необмеженості влади суду при перевірці питань як законності акту органу влади, так і його суті. Слід зауважити також, що цей контроль має бути ефективним.