Аргументація правової позиції у справах щодо стягнення заборгованості з компенсації заробітку мобілізованим працівникам

Запроваджена з червня 2014 року компенсація підприємствам у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, фактично не була забезпечена фінансовими ресурсами та не супроводжувалась змінами до державного бюджету України на 2014 рік. Виділені впродовж 2015 року видатки для виплати компенсації не покрили об’єктивних потреб на вказані цілі.

За результатом аудиту у рішенні №5-4 від 22 березня 2016 року №5-4 Рахунковою палатою констатується, що незабезпечення державними органами реалізації в повному обсязі соціальних гарантій мобілізованих працівників відповідно до вимог статті 119 Кодексу законів про працю України із врахуванням відміни компенсації з січня 2016 року зумовило заборгованість перед підприємствами на кінець 2015 року в сумі 233,1 млн грн. Натомість, фактична цифра заборгованості є набагато більшою, оскільки це офіційні дані згідно прийнятих органами соціального захисту звітів.

Організаційні недоліки у виконанні бюджетної програми, недосконалість Порядку виплати компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015р. №105, безпідставно надані роз’яснення Міністерства соціальної політики про період з який здійснюється компенсація тощо зумовило відмови органів соціального захисту у прийняті звітів та перерахуванні компенсації підприємствам, що призвело до судових позовів суб’єктів господарювання.

ТОП АРГУМЕНТІВ ВІДМОВ ТА ЇХ ЗАКОНОДАВЧЕ СПРОСТУВАННЯ

Із врахуванням сформованою на сьогоднішній день судової практики юридичною компанією «Аскольд» підготовлено огляд спростування чотирьох топових аргументів відмов органів соціального захисту у прийняті звітів та здійснення компенсацій, які ми пропонуємо до використання під час судового захисту для отримання перерахування заборгованих компенсаційних коштів.

ЧЕТВЕРТЕ МІСЦЕ: ЗАКІНЧЕННЯ БЮДЖЕТНОГО РОКУ

Посилання органів соціального захисту на п.1 ст.3 Бюджетного кодексу України (надалі – БК України) в частині обмеження по часу виплати компенсації бюджетним роком у розумінні відповідної виплати в якості бюджетного призначення згідно п.12 ст. 23 БК України є безпідставним й спростовується наступним:

Згідно п.8 ч.1 ст.2 БК України, бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Пунктом 6 цієї ж норми права визначено, що бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Відповідно ж до п.7 ч.г ст.2 БК України, бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Із змісту наведених понять вбачається, що обов'язок по виплаті компенсації є бюджетним зобов'язанням, що жодним чином не обмежене бюджетним періодом та може здійснюватись у майбутньому.