АРЕШТ ЛІМІТУ ПДВ: WTF?

Наразі як у професійній юридичній спільноті, так і у бізнес-колах, активно обговорюється новий важіль тиску на бізнес, дбайливо розроблений та апробований кримінальною процесуальною правозастосовною практикою – накладення арешту на ліміт суми ПДВ у системі електронного адміністрування ПДВ платника податку.

Єдиний державний реєстр судових рішень буквально майорить ухвалами слідчих суддів усіх регіонів України, винесених за результатами розгляду клопотань слідчих, прокурорів, якими:

- накладено арешт на ліміт суми ПДВ;

- заборонено використовувати або будь-яким чином відчужувати вищезазначене майно;

- зобов’язано Державну фіскальну службу України накласти арешт на суми ліміту ПДВ у системі електронного адміністрування ПДВ, як це визначено, наприклад, ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 20.06.2018 р., справа № 761/22629/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/74838428);

Втім, формулювання резолютивної частини зазначених ухвал слідчих суддів не є однаковими, а подекуди, їх можна назвати навіть винахідливими, проте суть їх зводиться до зазначених вище обмежень, що накладаються на ліміт ПДВ. Намагатимемося відповісти на наступні питання:

1. Чи може бути ліміт ПДВ об’єктом арешту відповідно до кримінального процесуального законодавства?
2. Чи є правові підстави для накладення арешту на такий об'єкт?
3. Чи правомірним є спосіб виконання судового рішення на ліміт ПДВ?

Відповідно до частини першої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Таким чином, об’єктом арешту, що накладається в порядку ст. 170 КПК України, може бути виключно майно.

Визначення майна, наведене у частині першій статті 190 Цивільного кодексу України, визначає майно як особливий об'єкт, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Разом з тим, відповідно до пункту першого частини другої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів. Саме цю підставу найчастіше зазначають суди в ухвалах про накладення арешту на ліміт ПДВ,

Згідно із частиною першою статті 98 Кримінального процесуального кодексу України речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.