Аналіз положень Кримінального процесуального кодексу з позиції дотримання вимог презумпції невинуватості

З моменту прийняття в 2012 р. Кримінального процесуального кодексу України законодавець заздалегідь передбачив можливу недосконалість його положень і в ч. 4 — 6 ст. 9 КПК зазначив, що у разі, якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з визначенням кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення (ч 1 ст 11 Кримінального кодексу України).

Ці обставини підлягають доказуванню (ст 91 КПК) та встановленню вироком суду (ст 374 КПК).

Сама подія вчинення кримінального правопорушення також підлягає доказуванню (п 1 ч 1 ст 91 КПК) та подальшій оцінці і встановленню вироком суду (ст 374 КПК), а тому ствердження про вчинення кримінального правопорушення до цього моменту вважаю неприпустимим.

З цієї причини положення КПК, в яких зазначені ствердження або «прив’язка» певних дій до факту скоєння злочину або кримінального порушення, вважаю такими, що не відповідають вимогам законності.

Проте навіть у визначенні основних термінів кодексу (ст 3 КПК), таких як державне обвинувачення, досудове розслідування, досудове слідство, кримінальне провадження, слідчий, ідеться про кримінальні порушення та розслідування злочинів (правопорушень).

Уявимо ситуацію, коли правоохоронні органи реєструють заяву про виявлення трупу людини з наявними тілесними ушкодженнями, вносять дані до ЄДРДР за ч 1 ст 115 або ч 2 ст 121 КК та починають досудове розслідування. Після проведення судових експертиз, допитів та проведення інших слідчих дій слідство доходить висновку про самогубство людини, відсутність події злочину (правопорушення), з подальшим закриттям провадження.

У контексті положень ст 3 КПК це означає, що всі дії слідчого та правоохоронців були незаконні, оскільки за визначенням досудове слідство — це розслідування злочинів, а слідчий наділений правом розслідування кримінального правопорушення, якого не було.

Навіть якщо б у слідства не існувало жодних сумнівів щодо скоєння злочину, цей факт має бути встановлений вироком суду.

Це означає, що за чинною редакцією КПК, досудове розслідування, яке проводиться щодо злочинів, узагалі проводити неможливо.

Очевидно, що в ст. 3 КПК законодавець мав вести мову не про злочини (правопорушення), а про діяння, що мають ознаки таких дій. За 12 років існування КПК на ці порушення ніхто не звертав уваги.