Аналіз національного законодавства щодо обшуків у кримінальному процесі

Слід одразу зазначити, що кримінальний процесуальний закон на відміну від інших норм національного законодавства, відноситься до системи англо-саксонського права. Тому, дуже складне його сприйняття практиками. Особливо проблеми з правозастосуванням виникають у органів досудового розслідування, та часто-густо у суді. Кодекс 2012 року, а правосвідомість – 1960-го.

Цей закон має парадигмальний зміст, і формується навколо догми прав людини. Зокрема, ст.. 8 КПК ставить права людини на преюдиційний щабель.

Також закон дає можливість керуватися при проведення досудового розслідування правами людини, навіть у випадку, коли ситуація врегульована законом, однак існує ризик порушення цих прав.

Закон розрахований на достатньо високий рівень правосвідомості, що суттєво розходиться із практикою національного слідства.

Читайте статтю: ЄСПЛ: Обшук не у сторони та/або учасника кримінального провадження.

Нікого не здивую, якщо скажу, що у 90 відсотках обшуків, особливо це стосується Генеральної прокуратури України, не тільки грубо ігноруються норми процесу, а ще й істотно порушуються права осіб, які змушені в силу обставин бути присутніми під час обшуку.

Стаття 234 КПК України визначає обсяг доказів, які можливо отримати у результаті обшуку: обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Законом визначений виключний перелік категорій майна, яке може бути вишукано, та вилучено, та осіб, щодо яких може відбуватися вказаний примус.

Однак, сторона обвинувачення у переважній кількості випадків, невірно тлумачить п. 7 ст. 236 КПК, де йде мова про «інше вилучене майно», без контекстного аналізу ст.. 234 КПК, і вилучають усе підряд, бо, бачте, «там написано».

Не вірне розуміння змісту закону також призводить не тільки до порушення прав учасників слідчої дії, а часто слідчі та представники оперативно-технічних служб, перевищуючи власні повноваження, вчиняють більше злочинів, ніж ті, які вони мають намір оголосити особі у «підозрі».

З огляду на норми кримінального закону, які врегульовують порядок та процедуру обшуку до осіб, на права яких впливає ця слідча дія, відносяться, зокрема: особа, якій або оголосили підозру, або мають намір це здійснити, особа, у власності або володінні знаходиться майно, особи, які присутні при обшуку, щодо яких можуть бути застосовані міри примусу: особистий обшук, та обмеження, якщо ці особи заважають проведенню обшуку.