5 основних недоліків застосування КПК, виявлених під час моніторингу, їх об’єктивні та законодавчі причини

Недавно автори цих рядків були присутні на презентації результатів моніторингу застосування столичними судами Кримінального процесуального кодексу. Спостереження здійснював секретаріат уповноваженого Верховної Ради з прав людини у співпраці з Інститутом прикладних гуманітарних досліджень за підтримки низки закордонних урядових установ і організацій. Презентація була майже бездоганною. Проте організатори обмежилися лише констатацією недоліків, не проаналізувавши їх причин.

Неналежна організація роботи

Установлено, що в середньому в 30% випадків спостерігалася затримка початку судового засідання на одну годину, ще приблизно в 30% — на 20 хв. Непоодинокими були випадки, коли засідання розпочиналось із запізненням більше ніж на годину. Серед об’єктивних причин (запізнення учасників провадження, запізнення з доставкою обвинувачених, яких тримають під вартою) спостерігачі вказали на неналежне планування та організацію суддями своєї роботи (зайнятість в інших процесах, неготовність розглядати справу). Саме на останнє слід було звернути увагу та з’ясувати: що ж заважає суддям ефективно організовувати свою роботу?

Головуючий у засіданні — це менеджер, він за законом зобов’язаний керувати його ходом, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження (ч.1 ст.321 КПК). Щоб така діяльність була ефективною, її слід належним чином організувати.

Читайте статтю: Новели КПК - Кримінальні проступки: бути чи не бути ?

План слухання справи нерозривно пов’язаний із загальним планом роботи судді, у проваджені якого одночасно перебувають десятки, інколи сотні справ. Отже, неможливо призначити наступну справу, не маючи уявлення про необхідний обсяг часу для розгляду попередньої. Це вимагає належного планування, яке в кримінальному провадженні може ґрунтуватися не інакше як на аналізі матеріалів досудового розслідування. Останні, за вимогою закону та усталеною практикою, потрапляють у розпорядження головуючого тільки на початку розгляду. Це унеможливлює складання бодай якогось плану, особливо коли йдеться про кримінальні провадження щодо складних, багатоепізодних, групових злочинів.

Основним елементом планування є криміналістична інформація. І що якіснішою за обсягом, змістом, своєчасністю вона буде, то продуктивнішим буде планування. Законодавчим розв’язанням цієї проблеми може стати вилучення з ч.4 ст.291 КПК останнього речення, що дозволить сторонам надавати докази на підготовчих стадіях судового провадження. Це забезпечить головуючого інформацією, необхідною для ефективної організації розгляду.

Попри те що п.5 ч.2 ст.315 КПК наділяє суд доволі широкими дискреційними повноваженнями, аби уникнути різночитань, було б доцільним серед питань, які вирішуються у зв’язку з підготовкою до розгляду, передбачити, зокрема:

• з’ясування позиції сторін щодо висунутого обвинувачення;

• з’ясування питання про докази, якими сторони мають намір доводити обвинувачення та заперечення проти нього;