5. ОБ’ЄДНАННЯ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

За своїм процесуальним призначенням інститут об’єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об’єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Зміст ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу (далі — ГПК України) визначає, що в одній позовній заяві може бути об’єднано декілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду (далі — ВС у складі КГС) у постанові від 27.06.2022 у справі № 916/697/21 визначає, що об’єднаними можуть бути позовні заяви, які пов’язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача.

Важливо при поданні позову розуміти суть і правову природу як основних, так і похідних позовних вимог, що дозволяє їх пов’язувати між собою. Прикладом такого зв’язку є заявлення вимоги про визнання договору недійсним, що є одним зі способів захисту порушеного права і застосування наслідків недійсності — двостороння реституція. Отже, неможливим є задоволення похідної позовної вимоги, без задоволення основної вимоги про визнання договору недійсним. Із цього питання звернемо увагу на постанову ВС у складі КГС від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, в якій вказано таке. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для звернення надалі з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечить завданням господарського судочинства, наведеним у ч. 1 ст. 2 ГПК України.

Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов’язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Зі змісту ч. 1 ст. 173 ГПК України також вбачається, що по- рушення правил об’єднання позовних вимог відбувається у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов’язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними), (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна. Об’єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов’язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи.

Об’єднання позовних вимог дає можливість досягти процесу- альної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити ви- несення різних рішень за однакових обставин. Подібні висновки викладено у постанові ВС у складі КГС від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21.

Щодо об’єднання в одне провадження кількох вимог, які під- лягають розгляду в порядку різного судочинства, то положення ст. 21 і ч. 4 ст. 173 ГПК України містять пряму заборону на таке об’єднання позовних вимог.

Положеннями ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають, окрім іншого, справи, які виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України (далі — ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, здійснювана для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися й без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Під час вирішення питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у ст. 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб’єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих правовими нормами, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом.

Таким чином, критеріями розмежування розгляду справ у по- рядку господарського або іншого судочинства є як суб’єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

З огляду на приписи ч. 3 ст. 173 ГПК України об’єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідан- ня, а у спрощеному позовному провадженні — до початку розгляду справи по суті у кожній зі справ.