ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 240/30945/23
адміністративне провадження № К/990/3613/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 240/30945/23
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про встановлення факту, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 (постановлену суддею Поповою О.Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024 (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Драчук Т.О., суддів: Смілянця Е. С., Полотнянка Ю.П.), -
УСТАНОВИВ:
РУХ СПРАВИ
30.10.2023 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, відповідач), у якому позивач просила встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу у період з 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_3.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 06.11.2023, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди виходили з того, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Встановлення факту, що має юридичне значення, відбувається в порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами публічно-правовий спір відсутній.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що спір, який виник у позивача, пов`язаний з доведенням наявності підстав для визнання за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаний з будь-якими немайновими цивільними правами та обов`язками позивача, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Вказує, що без встановлення факту ІНФОРМАЦІЯ_4 не приймає заяву та пакет документів від позивачки про отримання одноразової грошової допомоги, оскільки вона не є членом сім`ї військовослужбовця, який помер.
За своїм предметом та можливими правовими наслідками цей спір за участю позивача існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №287/167/18-ц та Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2024 відкрито касаційне провадження.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав (ухвалу про відкриття касаційного провадження доставлено до електронного кабінету Міністерства оборони України 14.03.2024).
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов таких висновків.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст.55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.
У рішенні від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) закріпив поняття суд, встановлений законом, яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
Фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Сервисы для юристов