З початку незалежності Україна отримала від МВФ $31,3 млрд

5 квітня на рахунки Держказначейства України надійшла чергова сума від Міжнародного валютного фонду – четвертий транш за програмою розширеного фінансування. Історія відносин України і МВФ триває вже 25 років, перераховано десятки мільярдів доларів кредитів. Не всі програми МВФ було виконано до кінця – у частині з них фінансування припиняли через невиконання Україною умов.

Міжнародний валютний фонд – відносно молода організація, він був утворений у 1945 році рішенням валютно-фінансової конференції ООН. Україна приєдналася до Фонду в 1992 році, коли парламент ухвалив закон "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку і Багатостороннього агентства з гарантування інвестицій". Загалом до організації входять 189 країн, голоси під час ухвалення рішень про виділення коштів розподіляються пропорційно частці держави в капіталі Фонду. Вирішальний голос мають США.

Порахувати, скільки мільярдів доларів отримала Україна з 1995 року, можна на підставі даних МВФ. Він веде облік виданих коштів не в національних валютах, а в так званих SDR – спеціальних правах запозичення (Special Drawing Rights). Це штучний платіжний спосіб, який буває тільки безготівковим, тобто існує у вигляді записів на електронних рахунках. Курс SDR визначається як доларова вартість кошика з п'яти провідних валют: долара США, євро, китайського юаня, ієни і фунта стерлінгів. Але існує і звичайний курс SDR до інших валют, його МВФ установлює та оприлюднює щодня. Таким чином, за кожним траншем суму в доларах потрібно рахувати за курсом на день платежу.

Вспомните новость: Транш в 1 миллиард долларов от МВФ не пройдет без Антикоррупционного суда

Україна до квітня цього року ніколи не отримувала більше ніж три транші у межах однієї програми: кожного разу після другого чи третього платежу інтерес до продовження втрачали або представники МВФ – через зрив зобов'язань, або уряд України, коли з'являлася можливість узяти кредит на менш складних умовах і пропадала гостра потреба в кредитуванні. Загальні ж суми для України бували і великими, тобто перераховані в межах нинішньої програми $8,7 млрд – це не рекорд. Рекордною є тривалість співпраці в межах однієї програми: після тривалих пауз сторони все-таки погоджують оновлені умови і Україна отримує чергову порцію грошей.

Програма передбачала виділення $763,1 млн для підтримання переходу від планової економіки до ринкової. До завдань входили зниження темпів інфляції, зменшення різниці між офіційним і ринковим обмінними курсами, підвищення реальних процентних ставок.

Були перераховані два транші: $392 млн наприкінці 1994 року і $392 на початку 1995-го.

Україна виконала більшість рекомендацій Фонду, особливо щодо посилення фінансової політики. У перші місяці 1995 року інфляція трохи сповільнилася, експорт зріс, обмінний курс стабілізувався. Проте залишалися проблеми з контролем зростання цін і дефіцитом платіжного балансу.

Трирічна програма була затверджена у квітні 1995 року, Україна отримала суму трьома траншами.

Метою цієї програми було уповільнення інфляції до 1% на місяць, для цього уряд повинен був скоротити дефіцит бюджету до 3,3% від ВВП, наростити імпорт, а також скасувати частину податкових виключень, скоротити субсидії, сповільнити падіння ВВП до 10% на рік. Ключем до досягнення цих цілей у МВФ назвали жорстку бюджетну політику – скорочення фінансової участі держави в тих сферах, які може ефективно виконувати приватний сектор.

"Сюди входить істотний вихід уряду з сільськогосподарського фінансування, заміна бюджетних субсидій вугільної промисловості на систему внутрішньогалузевих трансфертів та скорочення бюджетного кредитування. До інших заходів стримування витрат належать сувора політика заробітної плати в бюджетній сфері, ліміти готівкових коштів у деяких інших областях і подальше підвищення комунальних платежів, орендної плати за житло і цін на енергоносії домашнім господарствам із метою стримування субсидій", – так у Фонді окреслили очікувану від уряду стратегію.