Як захиститися від несумлінної поведінки державного обвинувача?

Народних депутатів занепокоїли зловживання прокурорів, які дозволяють собі не з’являтися на засідання в апеляційному суді. Чи допоможе законодавча ініціатива перевиховати представника обвинувачення?

(ДЖЕРЕЛО: Закон і Бізнес )

Процесуальні диверсії

Парламентарі абсолютно правильно вважають, що з боку прокурорів має місце зловживання процесуальними правами шляхом саботування апеляційного розгляду скарг сторони захисту на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або подовження строку. Будучи задоволеними рішенням першої інстанції, яке на їхню користь, прокурори не зацікавлені в його перегляді. До того ж завжди існує ризик отримати негативне рішення в апеляційному суді.

Це пов’язано з тим, що на підготовку до участі в апеляційних процедурах стороні захисту надано більше часу, ніж при первинному розгляді. Тому прокурори свідомо йдуть на порушення та не відвідують судових засідань. Натомість відповідно до ч.3 ст.36 Кримінального процесуального кодексу участь держобвинувача в суді є обов’язковою, а його нез’явлення є прямим порушенням Кодексу професійної етики та поведінки прокурора.

Ну, і не слід забувати, що така процесуальна диверсія є прямим порушенням права особи на захист та права на перегляд ухвали судом вищого рівня. Свідоме порушення перерахованих засад кримінального провадження не робить честі працівникам прокуратури, які не є самостійними в обранні лінії поведінки.

За таких реалій слід визнати, що процесуальне законодавство потребує додаткових гарантій для особи задля захисту від несумлінної процесуальної поведінки прокурора.

Нехтування як норма

У той самий час запропоновані нардепами зміни (проект №10082) навряд чи владнають проблему. По-перше, парламентарі дуже лояльно підходять до обов’язків прокурора з’являтися на виклики суду. Адже в документі робиться акцент на тому, що судовий розгляд без держобвинувача можливий виключно «у разі повторного неприбуття в судове засідання прокурора, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду апеляційної скарги».

Тобто один раз нехтування прокурором судовою повісткою фактично вводиться в ранг нормальної процесуальної поведінки. В умовах завантаженості апеляційних судів та обмеженого в часі тримання під вартою потреба в явці прокурора може відпасти взагалі. Або термін дії спливе, або запобіжний захід буде подовжено.

По-друге, законодавець даремно оминає аналогічну проблему з оскарженням рішення про домашній арешт. Цей запобіжний захід, як і тримання під вартою, суттєво обмежує права та свободи особи. Як показує практика, його оскарження також не є бажаним заходом для відвідування прокурорами. Тому додаткове дісциплінування прокурора повинне стосуватись і оскарження обрання щодо особи запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або подовження його строку.