Якщо держреєстрація права власності порушує право власності позивача, то має місце спір про цивільне право (ВС/ВП № 911/488/18 від 02.10.2018)

Фабула судового акту: У даній справі міська рада звернулась до господарського суду із позовом до районної ради про визнання незаконними рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і скасування записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що зазначені земельні ділянки є власністю територіальної громади міста в особі міськради як єдиного органу, який має право представляти інтереси територіальної громади міста, та вибули із власності позивача поза його волею, відображеною належним чином, та у спосіб, що суперечить чинному законодавству.

Так згідно відомостей, які містяться у інформдовідках з Державного реєстру речових прав власником цих земельних ділянок замість позивача значиться інший орган місцевого самоврядування (інша юридична особа) – районна рада.

При цьому реєстрація права власності за райрадою проведена на підставі рішень державного реєстратора речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби міськрайонного управління юстиції, чию діяльність з надання адміністративних послуг з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб підприємців припинено.

Таким чином має місце спір про цивільне право на вказані вище земельні ділянки з відповідачем як з особою, яка неправомірно набула право власності на майно позивача, і його право підлягає захисту.

Ухвалою господарського суду з яким погодився і апеляційний суд відмовлено у відкритті провадження у зв’язку із тим, що вимоги про визнання незаконними рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно та скасування записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на майно (без майнової вимоги щодо майна) відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Такі висновки судів стали підставою для касаційного оскарження названих рішень ініціатором якого виступила міськрада як позивач.

В свою чергу Велика Палата Верховного Суду визначила предметну юрисдикцію цього спору як таку, що є юрисдикцією адміністративного суду та при прийнятті цього рішення керувалась наступним.

З аналізу норм ст. 4 КАС України випливає, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

При цьому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Якщо ж саме в результаті державної реєстрації права власності за третьою особою - суб'єктом звернення за такою послугою порушується (не визнається, оспорюється) право власності позивача, то має місце спір позивача про цивільне право з цією особою, яка і має бути належним відповідачем у спорі про скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права за особою, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи.