Розстрочення або відстрочення виконання рішення суду не звільняє боржника від сплати інфляційних втрат та пені за прострочення виконання зобов’язання (ВС/ВП № 916/190/18 від 04.06.2019)

Фабула судового акту: Нормами статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак чи стягуються такі санкції з боржника за період відстрочення або розстрочення виконання рішення суду?

Велика Палата Верховного Суду вирішила, що так – стягується.

У даній справі підприємство звернулось до господарського суду із позовною заявою про стягнення із боржника інфляційних витрат та трьох процентів річних, як це визначено ст. 625 ЦК України, у зв’язку із несвоєчасним виконанням рішення суду про стягнення боргу.

Місцевий господарський суд у задоволенні позову відмовив пославшись у своєму рішенні на те, що оскільки боржнику ухвалою господарського суду було розстрочено виконання рішення, то таке розстрочення не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.

З таким висновком погодився і апеляційний суд.

На зазначені рішення кредитором було подано касаційну скаргу мотивуючи її тим, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, тому як наслідок, ухвала не змінює строків виконання грошового зобов`язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов`язанні.

В цілому Велика Палата із такими доводами позивача погодилась на у своїй постанові зазначила наступне.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Одночасно положеннями ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.