Рішення Вищої ради правосуддя про повернення дисциплінарних скарг не є предметом судового розгляду (ВС/ВП № 800/227/17 від 10.05.2018)

Фабула судового акту: Нормами частини 3 статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що дисциплінарне провадження включає: попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; відкриття дисциплінарної справи; розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Водночас згідно п. 2 ч. 1 ст. 43 вказаного Закону член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач) за наявності певних підстав, зокрема у порушення у дисциплінарній скарзі питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені , - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.

При цьому згідно ч. 4 ст. 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення про повернення дисциплінарної скарги оскарженню не підлягає.

У даній справі особа звернулась до ВРП із дисциплінарною скаргою на судді ВАСУ, який на її думку вчинив дисциплінарний проступок.

Ухвалою Вищої ради правосуддя вказану скаргу залишено без розгляду та повернуто у зв'язку із звільненням вказаного судді у відставку. Дане рішення було оскаржено автором дисциплінарної скарги до Касаційного адміністративного суду.

Ухвалою ВС/КАС закрито провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки вказану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На вказане рішення скаржником було подано апеляційну скаргу з мотивів того, що ухвала суду першої інстанції не відповідає засадам верховенства права, оскільки висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що ухвала Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду та повернення скарги позивачки не підлягає оскарженню в судах, суперечить нормам ст. 55 Конституції України.

Залишаючи вказане вище судове рішення без зміни ВС/ВП вказав, що рішення Дисциплінарної палати не може бути самостійним предметом судового розгляду.

В розумінні ст. 51, 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» оскарженню до Вищої ради правосуддя підлягає рішення дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

В свою чергу Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

При цьому на думку Великої Палати зазначений позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Водночас ВП ВС зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суд першої інстанції правильно не зазначив суд, до юрисдикції якого мав би, за аргументами скаржниці, належати розгляд цієї справи.