При розгляді скарг на дії/бездіяльність виконавця заходи забезпечення, визначені ст.ст. 149, 150 ЦПК України НЕ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ (ВС/КЦС у справі № 752/26606/18)

Фабула судового акту: Цивільний процесуальний кодекс передбачає певні заходи, вжиття яких спрямоване на охорону матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення (заходи забезпечення позову).

Безпосередня природа таких заходів полягає у гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог та уникнення настання негативних наслідків для особи, яка подала позовну заяву, що можуть виникнути під час судового розгляду справи. Адже в процесу розгляду спору судом відповідач може продати майно, виконавець – стягнути грошові кошти за незаконним виконавчим написом нотаріуса тощо.

Виходячи із визначення, що міститься у цивільному процесуальному законі такі заходи можуть вживатись лише при розгляді справ в порядку позовного провадження.

Проте боржнику або стягувачу такого права законом не надано, що на мою думку ставить вказаних учасників процесу у вкрай невигідне становище, адже примусове виконання рішення як завершальна стадія має визначальне значення для відновлення порушених прав або захисту від свавільна опонента. Однак законодавець з невідомої причини на таку проблему уваги не звернув.

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій намагались вирішити дану проблему, але Касаційний цивільний суд з ними не погодився.

Згідно рішення, що аналізується боржник звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, яку мотивував тим, що вказана особа допустила порушення положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» під час проведення оцінки квартири, що належить боржнику на праві власності. Приватним виконавцем не забезпечено доступ оцінювача до об`єкта оцінки, унаслідок чого значно занижена вартість квартири, більше ніж на один мільйон гривень. Крім того, приватний виконавець передав квартиру на реалізацію до ДП «Сетам» без попереднього ознайомлення його, як боржника за виконавчим провадженням, з результатами оцінки, що свідчить про порушенням його прав та положень законодавства про виконавче провадження.

У подальшому скаржником до суду було подано заяву про забезпечення скарги шляхом зупинення стягнення, яка мотивована тим, що до завершення розгляду скарги на дії та рішення приватного виконавця належна йому може бути відчужена, оскільки ДП «Сетам» здійснює її продаж, проводяться вже треті торги.

Суд першої інстанції вказану заяву задовольнив.

Апеляційний суд із такими висновками районного суду погодився та у своїй постанові зазначив, що зупинення стягнення на підставі виконавчого листа до завершення розгляду скарги а дії та рішення приватного виконавця у цій справі пов`язано з суб`єктивними правами заявника, а вчинені приватним виконавцем виконавчі дії з примусового стягнення майна боржника на підставі виконавчого листа можуть істотно утруднити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів боржника. Суд керувався п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» про обов`язкове зупинення виконавчого провадження у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

На вказані рішення приватним виконавцем подано касаційну скаргу, яку Об’єднаною палатою Касаційним цивільним судом було задоволено.

Приймаючи таке рішення ОП КЦС у своїй постанові вказав про таке.