Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця НЕ є доказом того, що він не проживав із спадкодавцем (ВС/КЦС № 404/2163/16-ц від 04.07.2018)

Фабула судового акту: У даній справі брат померлої особи звернувся до суду із позовною заявою до свого племінника у якій просив суд встановити факт постійного непроживання з померлим який одночасно є спадкодавцем та усунути відповідача від права спадкування за законом, як такого, що ухилявся від догляду за своїм батьком.

Позовну заяву вмотивовано тим, що відповідно до положень ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно позовної заяви відповідач спочатку допомагав батьку та піклувався про нього, однак у подальшому почав ігнорувати свої обов'язки та неналежним чином виконувати їх: часто залишав батька голодним, цілий день був відсутній дома. Зазначене стало причиною того, що померлий вигнав сина та за згодою позивача запросив доглядати за ним свою знайому.

Судом першої інстанції позовну заяву задоволено.

Проте, апеляційним судом таке рішення було скасовано з підстав того, що суд першої інстанції не дослідив та не врахував можливість або неможливість відповідача надавати допомогу спадкодавцю; не перевірив потреби спадкодавця у допомозі саме від відповідача з урахуванням того, що така допомога надавалася спадкодавцю від інших осіб; не дослідив питання винної поведінки відповідача з урахуванням того чи мав можливість виконувати свій обов'язок, але не вчиняв необхідних дій.

Водночас в якості доказу існування факту постійного проживання померлого та його сина суд апеляційної інстанції взяв до уваги довідку об’єднання житлово-будівельних кооперативів про постійне проживання сина із померлим батьком.

Рішення апеляційного суду було оскаржено позивачем у касаційного порядку з підстав того, що незважаючи на те, що відповідач тимчасово проживав разом із батьком, але не надавав коштів на лікування, харчування та оплату комунальних послуг, не забезпечував елементарних потреб померлого у харчуванні та побуті, був відсутній на роботі до пізньої ночі.

Окрім того з урахуванням діагнозу померлого, останній міг пересуватися лише в інвалідному візку зі сторонньою допомогою, обслуговувати себе не міг, а також того, що витрати на утримання тяжкохворих або немічних батьків є обов'язком повнолітньої дитини, наявні всі підстави вважати, що померлий потребував допомоги саме від відповідача, оскільки з інших родичів, окрім сина, у нього був тільки брат - позивач, який постійно проживає у іншому місті і міг допомагати лише матеріально, що й робив.

Крім того, у касаційній скарзі позивач зазначив, що незважаючи на те, що відповідач разом зі своєю сім'єю тимчасово проживали з померлим задовго до його смерті, він не зареєстрував своє місце проживання у квартирі батька, тому застосовувати положення статті 1268 ЦК України у даному випадку не можна.

Переглядаючи справу та залишаючи в силі рішення апеляційного суду КЦС зазначив, що виходячи із змісту статті 1224 ЦК України остання стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

При цьому ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.