Сплата адвокату гонорару особою, яка не є учасником справи НЕ є перепоною для його стягнення з опонента (ВС/КЦС у справі № 757/29103/20-ц від 20.10.2021)

Фабула судового акту: Стягнення витрат на правову допомогу є однією із найболючіших тем як для адвокатів так і для їх клієнтів.

Але як казав Остап Бендер «Лед тронулся» і суди все більше і більше схиляються на бік сторони, яка ставить питання про стягнення сплаченого адвокату гонорару мотивуючи це тим, що суд не в праві втручатись у договірні відносини між адвокатом та клієнтом, а також піддавати сумніву обґрунтованість розмір таких витрат за умови їх документального підтвердження.

Але життя та судова практика постійно підкидає нам досить нестандартні ситуації, які потребують свого вирішення. Наприклад як ось у цьому дописи.

Ситуація досить банальна та розповсюджена – позивач не мала грошей для сплати адвокату гонорару та за допомогою звернулась до свого роботодавця, який прийшов на допомогу та взяв цей тягар на себе.

При цьому оплата гонорару була здійснена безпосередньо з розрахункового рахунку підприємства на рахунок адвокатського бюро адвокат якого представляв інтереси позивача.

Однак, при вирішенні питання про стягненні із відповідача згаданих коштів місцевий суд прийняв негативне для позивача рішення та у стягненні відмовив.

Приймаючи таке рішення суд послався на те, що у порушення норм ч. 3 ст. 137 ЦПК України до клопотання про стягнення судових витрат адвокат не додав доказів укладення між позивачем та його роботодавцем відповідного договору та того, що підприємство є роботодавцем позивача, а також не додав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката, а отже, представником позивача не надано доказів оплати позивачем витрат на правову допомогу адвоката, що позбавляє можливості суд встановити обґрунтованість підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу.

Апеляційний суд із таким рішенням місцевого суду погодився та в обґрунтування своїх висновків послався на ет, що позивач не надала належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката, а також послався на те, що витрати на правничу допомогу сплачені іншою особою, представник пощивача просить стягнути їх на її користь.

Натомість Касаційний цивільний суд зайняв протилежну позицію та заяву частково задовольнив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, помилковими є висновки судів про відмову у розподілі витрат на правову допомогу з підстав оплати їх не учасником справи, а іншою особою. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи. Закон не забороняє будь-якій фізичній чи юридичній особі здійснити оплату послуг адвоката, який здійснює представництво інтересів іншої особи. Для розподілу за результатами розгляду справи витрат на правову допомогу не має правового значення причини в силу яких сам учасник справи не оплатив послуги адвоката, і таку оплату здійснено іншою особою.