При вчиненні виконавчого напису нотаріус зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (ВС/КЦС у справі № 758/14854/20 від 10.11.2021)

Фабула судового акту: Останнім в України корім епідемії COVID-19 вирує ще й інша «епідемія» - «епідемія» виконавчих написів нотаріусів.

Основними клієнтами нотаріусів є мікрофінансові організації, які як відомо не обирають засобів при стягненні боргів та, не так часто, банки.

Нотаріусів не зупиняє навіть те, що виконавчі написи можна вчиняти лише на нотаріально посвідчених договорах.

Діюче законодавство, а саме положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат» вказують на те, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Таким чином саме наявність безспірності заборгованості є основною підставою для вчинення такого напису.

Окрім того, згідно норм Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Проте, на зважаючи на такі положення, я у своїй практиці жодного разу не бачив щоб такі повідомлення надсилались, що у 100 % випадків мало своїм наслідок винесення судами рішень на користь позивачів.

У даній справі подано позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який було вмотивовано тим, що нотаріусом не встановлено безспірність заборгованості позивача перед банком, адже жодних договірних кредитних відносин між сторонами не існує. Будь-яких письмових вимог від банку про повернення заборгованості за кредитним договором на адресу позивача не надходило. Нотаріусом не перевірено місце роботи позивача, адже остання не є фізичною особою-підприємцем, про що вказано у виконавчому написі нотаріуса.

Не зважаючи на такі «залізобетонні» аргументи суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив мотивуючи своє рішення тим, що позивачем не доведено обставини на спростування безспірності вимог, недотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису вимог чинного законодавства. При цьому доводи позивача щодо спростування безспірності вимог, недотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису вимог чинного законодавства, що є підставою для відмови у задоволенні позову щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню також не знайшли свого підтвердження.

Апеляційний суд із такими висновками районного суду погодився.

Проте, кардинально іншу думку висловив Касаційний цивільний суд, який рішення суду першої інстанції скасував, а справу направив на новий судовий розгляд.