Основною підставою для визнання договору недійсним є порушення прав однієї із сторін договору, а не прав третьої особи (ВС/КЦС № 405/20/15-ц від 05.04.2018)

Фабула судового акту: У даній цивільній справі розглядалися два позови – один щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний – про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги.

У цьому рішенні Касаційний цивільний суд вирішував питання саме про дійсність або недійсність договору купівлі-продажу прав вимоги.

В обґрунтування зустрічного позову боржник та поручитель за кредитним договором послалися на те, що договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений іншою датою аніж вказана у первісному позові та цей договір не зареєстрований нотаріусом, підписаний неповноважною особою, відсутні посилання на довіреність від правління про право вчиняти правочини.

Суд першої інстанції залишив зустрічний позов без задоволення у зв’язку із недоведеністю позовних вимог.

Невдоволені таким рішенням позивачі за зустрічним позовом звернулись до апеляційного суду із апеляційною скаргою у якій поставили питання про скасування судового рішення оскільки на їх думку суд першої інстанції вирішуючи питання про відмову в задоволенні зустрічного позову в своєму рішенні намагався довести безпідставність вимог про визнання недійсним кредитного договору, але позивачі за зустрічним позовом не заперечували законність кредитного договору, а просили визнати частково недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений між первісним та новим кредиторами. На думку представника позивачів за зустрічним позовом вказаний договір було укладено з грубими порушеннями, а тому визнавши його частково недійсним суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог нового кредитора про стягнення заборгованості, як неналежному позивачу.

Однак такі доводи суд апеляційної інстанції до уваги не взяв і у задоволенні апеляційної скарги відмовив.

В свою чергу КЦС переглядаючи справу у касаційному порядку зазначив, що згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У даній ситуації, коли боржник звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, не зазначивши, які ж саме його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути застосовано.

Посилання скаржника на те, що новий кредитор не надіслав повідомлення про відступлення права вимоги, касаційним судом також було відхилено. Оскільки тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання є належним.

Аналызуйте судовий акт: ВСУ: Кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону (справа № 6-2071цс16, 06.09.17)

Встановлення для позичальника банку непропорційно високої пені є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу послуг і може бути визнане незаконним (Апеляційний суд Миколаївської обл, справа № 488/4190/15-ц, 25.07.16)