Норми ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо визнання кредитних договорів недійсними на кредитні правовідносини між банками та ФОП не розповсюджуються (ВС /КЦС № 711/871/17 від 20.03.2018)

Фабула судового акту: Свого часу Верховним Судом України було винесено, не боюся цього слова, революційну постанову від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, згідно якої банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згод на кредитного договору тощо).

При цьому у вказаній правовій позиції ВСУ було чітко зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У даній справі розглядався спору, який виник за наступних обставин.

Між фізичною особою-підприємцем та банком було укладено кредитний договір.

При цьому згідно положень зазначеного договору поручителем кредитора визначено фізичну особу.

Зазначеним кредитним договором передбачено сплату позичальником банку винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,17 % від встановленого ліміту на цілі, інші ніж сплата страхових платежів в поточну дату сплати процентів.

На думку поручителя встановивши у Кредитному договорі обов'язок позичальника щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банківська установа не зазначила, які саме послуги за вказану комісію надаються. При цьому нарахування комісії було проведено банком за послуги, що супроводжують кредит, а саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок кредитора та поручителя, отже встановлення вказаної винагороди суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позовну заяву залишено без задоволення.

Касаційний цивільний суд з такими рішеннями погодився та зазначив, що відповідно до норм пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Пунктами 9, 11 частини першої вказаного Закону визначено, що споживачем є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Споживчий кредит (кредит) – грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.