Набувальна давність на комунальне майно не розповсюджується (ВС/КЦС № 755/16913/16-ц від 24.01.2019)

Фабула судового акту: Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому основною підставою для застосування набувальної давності як підстави для виникнення права власності у користувача майном є те, що майно щодо якого ставиться таке питання є таким, що не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

У даній справі особа звернулась до суду із позовом до Територіальної громади про визнання право власності на майно за набувальною давністю.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначила, що вона з 1984 року по 1996 рік була зареєстрована в квартирі, якою користувався її покійний вітчим на підставі розпорядження на право зайняття житлової площі у сімейному гуртожитку для тимчасового проживання.

Після смерті користувача квартири по теперішній час вона постійно проживає у вказаній квартирі, сплачує житлово-комунальні послуги, та нею зроблений ремонт у квартирі. У зв’язку із цим на думку позивачки володіння зазначеним майном є добросовісним та безперервним протягом всього часу проживання.

Рішенням районного та апеляційного судів у задоволенні позову було відмовлено оскільки спірна квартира перебуває у комунальній власності, у зв'язку з чим, норми щодо набувальної давності в цьому випадку застосуванню не підлягають.

На вказані рішення позивачкою було подано касаційну скаргу.

Переглядаючи рішення у касаційному порядку КЦС вказав, що положеннями частини першої статті 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.