Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні питання щодо позбавлення батьків батьківських прав (ВС/КЦС № 300/908/17 від 24.04.2019)

Фабула судового акту: Конвенцією Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Одночасно положення Конвенції покладають обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Таким чином при вирішенні долі дитини, визначенні місця її проживання державними органами найприорітетнішим є забезпечення інтересів дитини.

У даній справі орган опіки та піклування звернувся до суду із позовною заявою про позбавлення горе-матері батьківських прав.

Позовні вимог було вмотивовано тим, що усі п’ятеро дітей проживають у незадовільних умовах, мати неодноразово жебракувала разом зі своїми дітьми та характерізується негативно. При цьому відповідач є інвалідом дитинства третьої групи і через це не справляється із виконанням своїх батьківських обов'язків щодо утримання та виховання дітей, які не відвідують школу, залишають свій дім та бродяжать і жебракують.

Не зважаючи на такі обставини районним судом було прийнято рішення про відмову у задоволенні позову. З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

В свою чергу послідовно відстоюючи свою позицію орган опіки звернувся до Касаційного цивільного суду із касаційною скаргою, яку вмотивовано тим, що судовому засіданні відповідач відмовлялася від трьох старших дітей; суди не вирішили питання щодо з'ясування думки старших дітей щодо позбавлення матері батьківських прав, які у розмові з представниками служби у справах дітей зазначали, що не бажають проживати з матір'ю. Одночасно матір'ю не створено належних та достатніх умов для виховання та розвитку дітей, яка отримує фінансову допомогу та має таку можливість; діти з низьким рівнем розумового та фізичного розвитку, брудні, профілактичні медогляди не проходять; старші діти відраховані зі школи за систематичні невідвідування закладу; відповідач неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності, у сім'ї характеризується з негативної сторони, не виконує обов'язки щодо виховання дітей, які жебракують, вчиняють крадіжки та ведуть вуличний спосіб життя.

Вказані доводи КЦС визнав слушними.

Задовольняючи вимоги органу опіки Касаційний цивільний суд зазначив, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

За нормами ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.