Злісним ухиленням від сплати аліментів є діє, які свідчать про умисне небажання їх сплачувати (ВС/ККС у справі № 283/1309/17 від 30.04.2020)

Фабула судового акту: Несплата аліментів носить досить є досить поширеним явищем. Хтось не сплачує аліменти у зв’язку із тим, що самому фактично нічого їсти, дехто – з метою таким чином помститись «своїм колишнім». Але ж найприкрішим є те, що як і у переважній більшості справ, пов’язаних із сімейними відносинами, від конфлікту батьків потерпають насамперед діти.

Свого часу судова практика йшла таким шляхом, що періодична сплата невеликої суми аліментів, навіть і у не повному обсязі визначеному судовим рішення, не могла свідчити про злісне ухилення від сплати аліментів адже сам обов’язок їх сплачувати «худо-бедно» виконувався, а отже в таких діяннях складу злочину бути не може.

Однак, запропонована до уваги постанова ККС кардинально змінює такий підхід до правозастосування.

У даній справі батька дитини було визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 164 КК України до покарання у вигляді 120 годин громадських робіт.

З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

Проте, вважаючи такі рішення незаконними засудженим було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що в його діях вістуні склад злочину, передбаченого ст. 164 КК України.

З такими доводами Касаційний кримінальний суд не погодився та у своїй постанові вказав про таке.

За диспозицією ст. 164 КК України під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.

При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.

Відповідно до матеріалів справи засуджений неодноразово викликався до державного виконавця з приводу невиконання рішення про стягнення аліментів, попереджався про кримінальну відповідальність та зобов`язувався погашати заборгованість зі сплати аліментів, але, незважаючи на це, аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду, не сплачував.

При цьому, на думку засудженого, саме сплата невеликих сум (100-200 гривень на місяць) вже сама по собі свідчила про відсутність у нього умислу на ухилення від сплати згаданих платежів на утримання дитини. Проте решту коштів, визначених рішенням суду, винна особа не сплатила, що призвело до заборгованості, яка значно перевищує суму виплат за три місяці.