Відсутність загальної доступності подвір'я, наявність на ньому засобів, які перешкоджають доступу сторонніх осіб вказує на те, що таке подвір'я є сховищем (ВС/ККС № 205/5830/16-к від 19.11.2018)

Фабула судового акту: У цьому рішенні Об’єднана палата Касаційного кримінального суду надала тлумачення поняттю «охоронювана територія» яке має значення для кваліфікації дії винної особи за ч. 3 ст. 185 КК України.

Нагадаю, що раніше ККС у своїй постанові від 10.04.2018 у справі № 569/6988/16-к висловився про те, що територію, навіть якщо вона мала огорожу, не можна вважати сховищем оскільки така встановлює лише видимі межі території, а не як сховище.

У даній справі судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд злочинні дії обвинуваченого було перекваліфіковано з ч. 3 ст. 185 на ч. 2 ст. 185 КК України.

Таке рішення було обґрунтовано тим, що, не зважаючи на встановлену навколо огорожу, територію домоволодіння не можна вважати спеціальним місцем, призначеним для тимчасового або постійного зберігання матеріальних цінностей та вона не підпадає під ознаки сховища.

На вирок та увалу судів прокурором подано касаційну скаргу у якій представник сторони обвинувачення вказав, що «сховище» - поняття широке та ним може бути будь-яке місце, що призначене для постійного чи тимчасового зберігання майна і має засоби охорони від доступу сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), та оскільки винна особа проникла на територію домоволодіння незаконно, а територія домоволодіння має засоби охорони - огорожу, тобто підпадає під ознаки сховища, то його дії слід кваліфікувати саме за ч.3 ст. 185 КК України.

Оцінуючи вказані доводи Касаційний кримінальний суд вказав, що відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.

З огляду на це, належним чином огороджена територія домоволодіння, яка використовується для постійного чи тимчасового зберігання майна, як правило, може бути визнана сховищем.

Проте не можна вважати сховищем подвір'я, огорожа якого не перешкоджає проникненню туди сторонніх осіб, внаслідок незавершеності (окремі частини подвір'я не мають суцільного паркана), наявності пошкоджень (проломів), конструктивних особливостей (невелика висота, складається лише зі стовпів та жердин чи дроту, не містить воріт чи хвірток). Також не може виступати сховищем таке подвір'я, яке є загальнодоступним, зокрема, коли на ньому є об'єкти громадського користування (наприклад, колодязь, туалет) чи через нього проходять спільні комунікації (зокрема, стежка), або влаштовані пристосування, які полегшують доступ на подвір'я тощо.

Відсутність же загальної доступності подвір'я, а тим більше наявність на ньому пристосувань, засобів, які перешкоджають доступу сторонніх осіб (собак, освітлення, засувів чи гачків, а тим більше, замків на воротах та хвіртках), огорожі, яка за своїми розмірами, матеріалами, конструкцією призначена обмежити чи утруднити доступ сторонніх осіб, навпаки, вказує на те, що таке подвір'я в кримінально-правовому розумінні набуває статусу сховища. Про те, що подвір'я виконує роль сховища, вказує його фактичне використання для зберігання майна.

У даній конкретній справі, попри те, що у формулюванні обвинувачення було зазначено про те, що засуджений, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, «через паркан перебрався на територію … домоволодіння, звідки, діючи повторно, з корисливої зацікавленості, таємно викрав майно», суду не були надані належні та допустимі докази, які в сукупності доводили б наявність ознак сховища у території домоволодіння, звідки було викрадено майно (крім короткої вказівки в протоколі огляду місця події про наявність паркану, при цьому в даному протоколі відсутні будь-які інші дані, які б дали можливість з'ясувати об'єктивні характеристики цього паркану (висоту, матеріал, цілісність тощо) або самої території домоволодіння з метою визначення її функціонального призначення як сховища).

Слід зауважити, що при винесенні вказаної постанови суддя Огурецький В.П. висловив свою окрему думку відповідно до якої суд першої інстанції не дав належної оцінки фактичним обставинам, які свідчать, що подвір'я домоволодіння використовувалося потерпілим як місце зберігання майна, що огорожа за своїм розміром і конструкцією об'єктивно перешкоджала вільному доступу сторонніх осіб на територію подвір'я, ворота і хвіртки були зачинені. Це підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.